Читати книгу - "Космо-Натка"

войовничо розмахувала руками…

Що було потім?

Не треба питати!

Тетянці, звичайно, добре влетіло. Але найбільше перепало Льоньці і Ромці.

Та не в тім справа, що після хвилюючої зустрічі з батьками вони довго не могли сісти й соромилися показатися людям на очі. І не в тім справа, що учні в школі два тижні не давали їм спокою і все запитували про враження від космічної подорожі.

Виявилось найголовніше: учневі третього класу для того, щоб побудувати супутник, треба знати арифметику. А-риф-ме-ти-ку! І сказав це не хто-небудь, а сам Жорка Циган, найпопулярніша людина в школі, чемпіон міста з плавби.

Невідомо, про що думав Льонька, коли почув це. Невідомо, які думки виникали у нього, коли він стояв на пагорку за сараями і, печально чухаючи штани, дивився на небо.

Ніхто не знає, про що думав Льонька. Але ходять чутки, що недавно він одержав першу в житті четвірку з арифметики.

І, здається, це правда.

КОСМО-НАТКА

Натка любила маму, тата, вчительку Глафіру Павлівну і вареники з вишнями. І Натка терпіти не могла рицини, риб’ячого жиру й свого сусіду Котьку Швачка. Та якщо риб’ячого жиру й рицини можна було все ж якось уникнути, то Котьки уникнути було неможливо. Бо вони з Котькою не тільки жили в одній квартирі, а ще й училися в одному класі — четвертому «Г».

Котька був недоброю, лихою людиною. Котька-шмотька…

Дарма, що всі хлопці його любили і вважали за свого отамана. Це нічого не значить. Бо не самі хлопці живуть на світі і треба мати совість. І взагалі… Чому, скажіть, будь ласка, Натка повинна бути гіршою за Котьку? Адже був колись час… Тоді вони були зовсім маленькі і звалися просто діти. І в усьому були рівні. Іграшки мали спільні. Хворіли на однакові хвороби — кір, свинку, скарлатину. Однаково боялися Бармалея і Сірого Вовка і однаково жаліли нещасного козлика, від якого лишилися тільки ріжки та ніжки. Ох, оті ріжки та ніжки! Скільки сліз пролили через них Котька та Натка — дружних колективних сліз. Натка й Котька тоді дружили, міцно дружили. Як то кажуть — не розлий вода.

А потім раптом Котька зробився хлопцем і сказав Натці: «Ти — баба!»

Натка образилась і сказала: «А ти — дурень!»

І Котька гупнув Натку кулаком по спині. А Натка тріснула Котьку портфелем по голові. Так вони перестали бути просто дітьми, а стали хлопчиськом і дівчиськом.

Натка плакала в убиральні, щоб ніхто не бачив. І весь час смикала за ланцюжок, спускаючи воду, щоб діхто не чув.

«Яка свиня цей шмотька, — думала вона. — Ось я йому покажу, що нітрішечки не гірша від нього. Він у мене побачить, шмотя-баработя!»

Але це було дуже-дуже важко. Тому що Котька нічого не хотів бачити і знати.

Не звертаючи на Натку аніякісінької уваги, він грав з хлопцями у футбол і був воротарем. Натка шморгнула носом і теж захотіла бути воротарем — ось побачите: не гірше отого шмотьки! Але їй ввічливо сказали: «Геть звідси! Дівчиська не бувають воротарями, тим паче такі плюгаві та зашморгані».

Натка негайно відповіла: «А ви всі бельбаси і нікчеми. І футбол ваш — тьху!»

А Котьці сказала окремо: «А ти найостанніша мокриця. Я пам’ятаю, як ти рюмсав, коли тобі укол робили. Нехай усі знають!»

Проте на Котьку це аніякісінького враження не справило. Він тільки глузливо засміявся їй просто в обличчя. І через тиждень раптом навчився плавати.

Натка зціпила зуби і, не задумуючись, полізла у воду, просто на глибоке. Коли через кілька хвилин її витягли, вона вже вміла пірнати. Правда, виринати і триматися на воді ще не навчилася. На це довелося витратити два тижні і випити ціле відро каламутної річкової води. Але Натка не відступила і плавати навчилася. Що, з’їв, задавака противний?!

Складніше було з велосипедом. У Натки не було власного велосипеда. Доводилось…

— Милочко, дай покататися трошки.

— Та ну тебе! Ти й так мені вчора чотири спиці вибила і руль скрутила.

— Я більше не буду. Я уже майже вмію. Дай, Милочко. Я тобі цукеркові обгортки подарую. Гарні! В тебе таких немає.

— Гаразд уже… Тоді й перебивну картинку з квіточкою…

— Добре, — зітхає Натка, не в змозі приховати, як їй шкода перебивної картинки.

Зате глянули б ви на Котьчине обличчя, коли Натка, нарешті, промчала повз нього на велосипеді, зовсім не тримаючись за руль. Жертви були недаремні.

Та недовго тріумфувала Натка.

…Це був час, коли людина помчала до зірок. Чудова доба перших космічних польотів Юрія Гагаріна та Германа Титова. Всі люди навколо раділи й пишалися, що піонери космосу — наші радянські космонавти.

Натка теж раділа і пишалася.

Якось вона проходила повз бетономішалку, що лишилася після будівництва сусіднього будинку, і почула тиху розмову. В бетономішалці сиділи Котька і його цибатий витрішкуватий друг Борис.

— Коли ми виростемо, міжпланетні польоти будуть все одно, що зараз тролейбус, це факт, — переконливо говорив Котька.

— І ти гадаєш, усіх братимуть, — пхикнув Борис. — Дзуськи! Все-таки це тобі не тролейбус. Ти ж бачив, як тренувався Титов, як його випробовували на різних штуковинах, перевіряли все на світі.

— Авжеж. Здоров’я повинно бути стопроцентне. І підготовка теж будь здоров… Це факт.

Певне, хлопці щойно дивилися документальний фільм про Германа Титова «Знову до зірок» і ділилися враженнями. Натка якраз учора теж його дивилася.

«Мабуть, вони вже уявляють, що бетономішалка — це ракета», — з презирством подумала Натка.

— Знаєш що, — тихо і якось непевно промовив Котька. — А що як уже тепер почати готуватися?..

На мить запала тиша.

— А що? Через які-небудь десять років ти знаєш, які б ми були! — захоплено вигукнув Борис.

— Всі комісії роти пороззявляють.

— Авжеж, ніхто ж не подумає, що люди з дитинства готувалися.

— От було б здорово! Тоді всі шанси — за нас…

— Правда, складнюща це справа — підготовка. От скажи — у нас хоча б тренажер є — той, що одночасно в різні боки крутиться?

— Дідько лисий у нас є, а не тренажер.

— Або випробування тишею — камера спеціальна. Або — невагомість. Це, мабуть, найголовніше.

— І все-таки треба спробувати. Це ж попередня підготовка. І можна самим організувати і невагомість, і тишу, і… це саме… в різні боки.

І тут Натка несподівано й дуже голосно чхнула, бо їй у ніс потрапив цемент.

І миттю, немов чортики на пружинках, з бетономішалки показалися дві голови.

Шиї витягнуті,