Читати книгу - "Сходження Ганнібала"

і плюнув Берндту в обличчя. — Я повісив того, чи не так? Я теж його знав. Навіщо нам іти пішки? — І продовжив м’яко: — Я застрелю цього в замку, якщо ви повернете мені мою зброю.

3

Бліцкриг, «блискавична війна» Гітлера, виявилася навіть швидшою, ніж очікувалося. У замку Берндт побачив підрозділ дивізії ваффен СС «Мертва голова».[7] Біля рову стояли два танки, самохідна протитанкова гармата і вантажівка на напівгусеничному ходу.

Садівник Ернст лежав долілиць у городі, над його головою гули мухи.

Берндт бачив це з передка фургона. У фургоні їхали тільки німці. Ґрутас зі своїми змушений був іти пішки позаду. Вони були лиш Hilfswillige,[8] або «хіві», — місцеві, що зголосилися допомагати нацистським загарбникам. Берндт побачив двох солдатів на замковій вежі, вони якраз скинули додолу прапор Лектерів із гербом — розлюченим ведмедем, — а натомість повісили свій, зі свастикою, і ладнали радіоантену.

Майор у чорній формі з есесівськими черепами тотенкопф вийшов із замку оглянути Цезаря.

— Гарний кінь, але заширокий для їзди верхи, — промовив із жалем. Він возив із собою високі жокейські чоботи й остроги, щоби кататися для моціону. Інший кінь підійшов би. Позаду нього двоє штурмовиків витягли з будинку кухаря.

— Де хазяї?

— У Лондоні, пане, — відповів Берндт. — Можна, я накрию тіло Ернста?

Майор махнув своєму сержанту, і той втопив дуло шмайсера Берндтові у щоку.

— А хто накриє твоє? Понюхай дуло. Воно ще димиться. Твій мозок теж нахер розлетиться вщент, — сказав майор. — Де хазяї?

Берндт сковтнув слину.

— Втекли до Лондона, пане.

— Ти жид?

— Ні, пане.

— Тоді циган?

— Ні, пане.

Він глянув на стіс листів, принесених з будинку.

— Тут пошта до якогось Якова. Ти жид Яков?

— То вчитель, пане. Він давно поїхав.

Майор оглянув вуха Берндта, чи не продірявлені вони під сережки.

— Покажи сержантові свій член. Ти будеш працювати чи мені тебе вбити?

— Гер, всі ці люди знають одне одного, — доповів сержант.

— Справді? Певне, вони одне одному подобаються.

Він обернувся до Ґрутаса.

— Чи не палаєш ти любов’ю більшою до своїх земляків, хе-хе, ніж до нас, хіві? — Потім обернувся до свого сержанта: — Ви вважаєте, що хтось із них дійсно нам потрібен?

Сержант націлив автомат на Ґрутаса з його компанією.

— Кухар єврей, — сказав Ґрутас. — Тут всі його знають, доручіть йому щось для вас зготувати — і за годину ви будете мертві від жидівської отрути.

Він виштовхнув наперед одного зі своїх людей.

— Каструльник уміє готувати, він і здобичник, і солдат.

Ґрутас вийшов на середину подвір’я, дуло сержантового автомата повільно слідкувало за ним.

— Майоре, на вас перстень і шрами з Гайдельбергу.[9] Тут ви зараз самі творите воєнну історію. Оце Воронячий Камінь Ганнібала Лютого. Дехто з найвідважніших тевтонських лицарів загинув тут. Чи не час омити цей камінь єврейською кров’ю?

Майор підняв брови.

— Якщо хочеш вступити до лав СС, мусиш це заслужити.

Він кивнув сержанту. Есесівець витяг із кобури пістолет. Він вилущив усі набої з обойми, крім одного, і вручив пістолет Ґрутасу. Двоє штурмовиків підтягнули кухаря до Воронячого Каменя.

Майор, здавалося, захопився розгляданням коня. Ґрутас націлив пістолета кухареві в голову й чекав, сподіваючись, що майор озирнеться на нього.

Ластівки спурхнули з вежі, коли пролунав постріл.

Берндта послали пересувати меблі в офіцерських апартаментах нагорі. Там він побачив у дзеркалі себе, заплаканого. З маленької комірчини під дахом, де засів радист, до нього крізь тріщання атмосферних розрядів долітали звуки морзянки й голосових повідомлень. Радист збіг сходами з пачкою аркушів у руці і скоро повернувся пакувати свою апаратуру. Вони вирушали на схід.

З верхнього вікна Берндт бачив, як есесівець витяг із танка похідну рацію для маленького гарнізону, що залишався в замку. Ґрутас зі своїм цивільним збориськом під націленою на них німецькою зброєю поспіхом тягали з кухні здобич і завантажували її до напівгусеничного фургона, яким їздив допоміжний персонал. Солдати розсілися по машинах. Ґрутас вибіг із замку, догнав. Підрозділ рушив у бік Росії, забравши з собою Ґрутаса і решту хіві. Схоже, вони забули про Берндта.

Група панцергренадерів[10] з кулеметом і радіостанцією залишилася в замку. Берндт до темряви ховався в туалеті старої вежі. Німці гуртом вечеряли в кухні, тільки один залишився на варті у дворі замку. У кухонній шафі знайшовся шнапс. Берндт вийшов із баштового туалету, радіючи, що кам’яна підлога не рипить.

Він зазирнув до кімнати з рацією. Рація стояла на туалетному столику мадам, її парфуми було скинуто додолу. Берндт задивився. Він згадав мертвого Ернста на городі і як кухар в останньому віддиху плюнув на Ґрутаса. Берндт прослизнув до кімнати. Знаючи, що мадам вибачить йому це вторгнення, він спустився чорним ходом у шкарпетках, тримаючи в руках свої чоботи, узяв два радіоблоки та акумулятор і вийшов із замку крізь старовинну потаємну хвіртку. Рація й ручний генератор були важким тягарем, понад двадцять кіло. Берндт дотягнув їх до лісу і там заховав. Він шкодував, що не було можливості вивести коня.

Уся родина зібралася біля каміна, у присмерку відблиски вогню грали на фарбованих дерев’яних стінах будиночка, відбиваючись у мутних від пилу очах мисливських трофеїв. Мертві тварини давно полисіли, їхні голови впродовж багатьох років крізь перила верхньої площадки гладили кілька поколінь дітей.

У кутку біля каміна нянька готувала мідну ванну. Долила води з чайника, виміряла температуру, розмішала мило і посадовила у ванну Мішу. Дитина весело хлюпалася в піні. Перед вогнем нянечка поклала рушники, щоб нагрілися. Ганнібал зняв із Мішиного зап’ястя її дитячий браслет, занурив у піну, витяг і почав видувати крізь нього мильні бульбашки на сестричку. Пузирі швидко злітали, встигали яскраво віддзеркалити всі обличчя й лопалися над вогнем. Міші подобалося їх ловити, але вона також хотіла повернути собі браслет і не заспокоїлася, аж поки він не опинився знову в неї на руці.

Мати Ганнібала грала бароковий контрапункт на маленькому кабінетному роялі.

Тихесенька музика, вікна затулені ковдрами. Спадала ніч, і чорні крила лісу зімкнулися довкола. З’явився захеканий Берндт, і музика обірвалася. Граф Лектер слухав Берндта, і сльози стояли йому в очах. Мати Ганнібала погладила Берндтову руку.

Німці одразу почали називати Литву Остландом, другорядною німецькою колонією, яку, після того як слов’янські форми життя будуть ліквідовані, заселять арійці. Дорогами рухалися німецькі колони, залізницями поїзди везли боєприпаси на схід.

Російські штурмові винищувачі атакували колони з низьких висот. Великі бомбардувальники Ільюшина проривалися до шляхів крізь щільний вогонь встановлених на поїздах зеніток.

Чорні лебеді летіли високо, шиї