Читати книгу - "Коли сонце було богом"

і Геркуланума було звільнено від багатометрової товщі вулканічних порід, очам дослідників відкрилося життя староримського міста з такою яскравістю, що її не дав би найкращий літературний твір. Завдяки цьому Косідовському пощастило жваво відтворити побут і загибель тих міст.

Однією з найцікавіших частин книги. З. Косідовського є п’ята частина, присвячена Стародавній Америці.

11 жовтня 1492 р. Христофор Колумб, уперше ступив на берег відкритої ним Америки. Почалося завоювання нововідкритої частини світу. Юрба озброєних авантурників, охоплена жадобою влади і багатства, принесла з собою розорення й горе місцевому населенню.

Високорозвинену, оригінальну культуру індіанських племен європейські загарбники знищили дотла. Загинули квітучі цивілізації інків у Перу, ацтеків у ‘Мексіці, майя в Юкатані тощо. Від величних міст, палаців, храмів залишилися руїни, про які поступово забули, отож у XIX — на початку XX ст., коли вони привернули увагу археологів, про них знали не більше, як про пам’ятки Дворіччя чи Єгипту в часи Ботта і Шампольона.

Книга відповідає на питання, яке здавалося просто незрозумілим, а саме: яким чином невеликій купці завойовників пощастило так легко подолати кількасоттисячну армію індіанців.

Пояснення, які досі висувалися в літературі, були різні. Дехто думав, наприклад, що справу вирішила вогнепальна зброя іспанців, а особливо — кіннота, яка вже самим своїм виглядом наводила на індіанців жах. Але ж перед битвою при Отумбі Кортес втратив усю свою артилерію і переважну більшість коней; проте, незважаючи на величезну перевагу в силах, індіанці програли битву.

Інші пояснювали успіх Кортеса поширеною серед індіанців легендою про білого бородатого бога, яка нібито не дозволяла їм виступити проти завойовників. Але й це пояснення спростовується, оскільки індіанці врешті все ж зняли зброю проти чужинців.

З. Косідовський пояснює поразку індіанців їхнім соціальним ладом і тією політичною обстановкою, яка склалася в Центральній Америці тоді, коли вдерлися іспанські конквістадори.

Він розглядає ацтецьке суспільство як таке, що стоїть на початку класового суспільства. Ацтеки в XVI ст. перебували на тому ж ступені, що й Єгипет за доби Стародавнього царства, шумеро-аккадське Дворіччя або гомерівська Греція, і ця думка, гадаємо, цілком слушна.

З. Косідовський зображує індіанців не так, як буржуазні науковці, він не вважає їх ані за дикунів, ані за жителів земного раю, який знищили іспанські завойовники. Віддаючи належне індіанцям, як народові, здатному до творчості, і змальовуючи високу культуру, яку застали іспанці в; Центральній Америці, він разом з тим підкреслює, що суспільний устрій індіанців був дуже далекий від тих рожевих ідилій, які знаходимо в творах деяких буржуазних дослідників. Монтесума на сторінках його книги з народного вождя і мученика перетворюється на деспота, якого ненавидів народ, який зрадив свою країну і за це зрештою був убитий. Так само політичне панування ацтеків над іншими племенами спричинилося до того, що ці племена тільки й чекали нагоди, щоб повстати, і ладні були допомагати кому завгодно, хто б виступив проти ацтеків.

Саме в цьому і бачить Косідовський головну причину незрозумілої на перший погляд байдужості індіанців до долі Монтесуми. Доки іспанці не чіпали народ, він мовчав, бо не хотів підтримувати своїх власних гнобителів; навіть більше, він спершу бачив в іспанцях визволителів. Скоро індіанці схаменулися, та було вже запізно. А втім, коли здирства іспанців у Мехіко зрештою привели до вибуху народного гніву, завойовники одразу ж отінилися у скруті.

Їм довелося тікати з столиці потай вночі, втративши награбовані скарби, всю артилерію, коней. Отже, коли народ справді виступив проти іспанців, їм не допомогли ані перевага в озброєнні, ані легенда про білого бога.

Книга З. Косідовського присвячена країнам, які часто називають екзотичними. Перед читачем проходять Передня Азія, Єгипет, Греція, Центральна Америка. Колись тут існували великі держави, чия слава гриміла на весь світ. Але минали віки, змінювалися імперії. На ті країни, що колись уславилися, як могутні держави, стали зазіхати капіталістичні країни.

Косідовський показує, що значна частина буржуазних археологів — англійських, французьких, американських, які працювали в «екзотичних» країнах, разом з тим здійснювали імперіалістичну політику своїх держав.

Ті видатні відкриття, якими вони збагатили науку, не можуть затулити інший, зворотний бік їхньої діяльності.

Англієць Раулісон, який прочитав клинопис, був офіцером і агентом горезвісної Ост-Індської компанії, що грабувала країни Південної Азії. Лайярд — автор сенсаційних розкопок в Ніневії — був агентом «Інтеледженс-Сервіс», розвідувального центру Великобританії. Ботта, дослідник пам’яток Ассірії, був французьким консулом Мосулі тощо.

Нічим не прихований грабіж, масове вивезення цінних мистецьких пам’яток, хижацькі методи розкопок, що часто-густо нагадували прийоми звичайних скарбошукачів, погоня за коштовностями й зневага до дрібних речей, наукова цінність яких часто була набагато вища — ось що властиво буржуазним археологам, таким як Лайярд або Бельцоні.

Звичайно, не всі буржуазні археологи були грабіжниками й шпигунами. Бачимо серед них і цілком щиро і безкорисливо відданих науці, як, наприклад, геніального Шампольона. Були й постаті суперечливі, як Шліман, в якому поєднувався учений-фанатик, здатний до самопожертви, і розсудливий гендляр.

Усю цю складність характерів, епох, ситуацій показує в своїй книзі З. Косідовський, і це є одна з привабливих рис його твору.

Варто відзначити й матеріалістичний підхід автора до стародавньої історії. Марксизм-ленінізм вчить, що справжня історія є історія не царів і полководців, а народних мас, творців матеріальних благ, необхідних людям.

Коли звертаємось до історії й культури Стародавнього Єгипту або Дворіччя, Стародавнього Риму чи Центральної Америки, в уяві перш за все постають грандіозні палаци й храми, піраміди й монументальні споруди, створені, щоб увічнити давно померлих деспотів — царів, фараонів, жерців і завойовників. Отож буржуазні дослідники у своїх працях описують старанно життя й діяльність можновладців; ті ж, хто своїми руками створював усі ці споруди й шедеври мистецтва, залишаються поза увагою письменників.

Зенон Косідовський не забуває справжніх творців історії й аналізує ту чи іншу подію, виходячи з оцінки становища трудящих. Все це вигідно відрізняє книгу Косідовського від книжок буржуазних авторів, у яких соціально-економічні проблеми здебільшого взагалі випадають з поля зору.

У своїй книзі З. Косідовський, на жаль, не торкнувся археології слов’янських країн, зокрема й нашої країни. Рекомендуючи цю книжку вам, українські читачі, не можна не згадати хоча б кількома словами про археологічні скарби нашої республіки.

Україна — земля, напрочуд багата пам’ятками старожитностей.

Хто не бачив у степу високих могил? Кожна з них — це частина нашої історії. Чимало цікавого може вона розповісти про далеких, предків, коли тільки вміти запитати її