Читати книгу - "Точка Обману"

За останні кілька тижнів ваш рейтинг, за даними опитувань, стрімко підскочив. Президента має занепокоїти цей факт. Що є причиною вашого успіху?

— Гадаю, це пов’язано з довірою. Американці починають бачити, що нинішньому президентові не можна довіряти: він не здатен вжити рішучих заходів, які зараз так необхідні нашій країні. Захмарні витрати уряду щоденно заганяють нашу країну дедалі глибше у борг, і американці починають усвідомлювати, що настав час не марнувати, а ремонтувати.

Рятуючи Рейчел від смертної кари через вислуховування батькової риторики, в її сумочці озвався пейджер. Зазвичай його різке електронне пищання бувало неприємною несподіванкою, що недоречно переривала розмову, але зараз воно прозвучало мало не солодкою мелодією.

Сенатор невдоволено насупився — його посміли перервати!

Рейчел вивудила пейджер з сумочки і натиснула в певній послідовності п’ять кнопок, підтверджуючи, що саме вона і є тією особою, що тримає пристрій. Пищання припинилося, і почав блимати рідкокристалічний дисплей. За п’ятнадцять секунд вона отримає засекречене текстове повідомлення.

Сніден радісно вишкірився на сенатора.

— Вочевидь, ваша донька — дуже зайнята жінка. Приємно бачити, що ви все одно знаходите час у ваших щільних розкладах, аби разом пообідати.

— Як я вже сказав, сім’я — це найголовніше.

Сніден кивнув, а потім його погляд враз посуворішав.

— А дозвольте вас спитати, пане сенатор, — як вам з донькою вдається долати конфлікт інтересів?

— Конфлікт? — сенатор Секстон з удаваним нерозумінням сіпнув головою. — Який конфлікт?

Рейчел підвела очі вгору, аж скривившись від невдалого акторства батька. Вона прекрасно знала, про що йдеться. «Бісові репортери», — подумала вона. Половина з них — на утриманні політиків. Запитання, яке щойно прозвучало, на жаргоні журналістів мало назву «грейпфрут». Тобто воно мало виглядати як несподіванка, хоча насправді було заздалегідь зрежисованою «домашньою заготовкою» для прояснення декотрих моментів у вигідному для сенатора світлі — така собі зручна подача у баскетболі: тільки хапай м’яча і забивай його у кошик.

— Ну, розумієте, пане сенатор... — прокашлявся репортер, удаючи збентеження від власного запитання. — Конфлікт полягає в тому, що ваша дочка працює на вашого опонента.

Сенатор Секстон вибухнув сміхом, розряджаючи начебто напружену атмосферу.

— Ральфе, по-перше, ми з президентом не опоненти. Просто ми патріоти, але маємо різні погляди на те, як слід керувати країною, яку обидва любимо.

Журналіст аж засяяв од щастя: йому вдалося вивудити саме такий вираз, на який він сподівався.

— А по-друге?

— А по-друге, моя донька працює не на президента, її наймає розвідувальне відомство. Вона систематизує розвідувальні дані й надсилає їх до Білого дому. Це не така вже й висока посада. — Сенатор замовк і поглянув на Рейчел. — Якщо вже на те пішло, то я навіть не певен, що ти, моя люба, особисто знайома з президентом, чи не так?

Рейчел витріщилася на батька, мало не пропікаючи його гнівним поглядом.

Цієї миті цвірінькнув пейджер, і Рейчел уп’ялася поглядом у повідомлення, що висвітилося на екрані.

RPRT DIRNRO STAT

Швидко розшифрувавши стенографічний запис, вона спохмурніла. Повідомлення було несподіваним і, найпевніше, нічого доброго не означало. Однак воно стало приводом піти.

— Панове, — звернулася Рейчел до чоловіків. — Мені страшенно не хочеться, але я змушена йти. Спізнююся на роботу.

— Міс Секстон, — швидко зорієнтувався репортер, — перед тим як піти, чи не могли б ви прокоментувати чутки про те, що сьогоднішній сніданок був організований для того, щоб обговорити можливість залишити вашу теперішню посаду і працювати на виборчу кампанію вашого батька?

У Рейчел виникло таке відчуття, наче хтось вихлюпнув їй в обличчя гарячу каву. Це запитання заскочило її зненацька. Рейчел поглянула на батька і з його усмішечки здогадалася, що воно було заздалегідь підготовлене. їй страшенно захотілося перегнутися через стіл і штрикнути сенатора виделкою.

Репортер тицьнув їй під носа диктофон.

— То що ви на це скажете, міс Секстон?

Рейчел гнівно витріщилася на репортера.

— Ральфе — чи як вас там звуть, — затямте ось що: я не збираюся кидати свою роботу, аби працювати у виборчій кампанії сенатора Секстона, а якщо ви надрукуєте щось не так, як я вам щойно сказала, то вам доведеться виколупувати оцей диктофон кочергою з вашої дупи.

Журналіст отетеріло витріщився на Рейчел. Потім, ховаючи єхидну усмішечку, вимкнув диктофон і оголосив:

— Дякую вам обом. — І хутко зник.

Рейчел одразу ж пошкодувала, що зірвалася. Вона успадкувала вибухову вдачу свого батька і ненавиділа його за це. Спокійно, Рейчел, вгамуйся.

Батько уставився на неї з гнівом та осудом.

— Час би вже навчитися стримувати себе.

Рейчел стала збирати свої речі.

— Зустріч закінчено.

Сенатор і не збирався прохати її залишитися. Витягнувши мобільний для нової розмови, він кинув:

— Бувай, дорогенька. Якщо хочеш, можеш заскочити днями до мене в офіс — хоч привітатися. І виходь заміж, заради Бога. Тобі вже тридцять три.

— Тридцять чотири, — відрізала Рейчел. — Твоя ж секретарка надсилала мені картку на день народження!

Сенатор сумно посміхнувся.

— Тридцять чотири. Майже стара діва. Знаєш, коли мені було тридцять чотири, я вже...

— ...встиг одружитися і заскочити в ліжко до сусідки? — Ця фраза прозвучала гучніше, аніж хотіла Рейчел, і її відлуння зависло в несподівано запалій тиші, чутне для всіх присутніх. Відвідувачі за сусідніми столиками підвели голови.

Очі сенатора Секстона спалахнули гнівом і вмить перетворилися на два крижані кристали, що вп’ялися в Рейчел.

— Не заривайтесь, дівчино.

Рейчел рушила до виходу. «Це ви не заривайтеся, сенаторе», — подумки відповіла вона.

2

Троє чоловіків мовчки сиділи у своєму утепленому наметі. А надворі лютував крижаний вітер, шарпаючи їхній притулок і погрожуючи зірвати його з кріплень. Та ніхто з чоловіків не звертав на це уваги, бо кожен не раз бував у набагато небезпечніших ситуаціях.

Їхній сніжно-білий намет розташувався у неглибокій западині, так, щоб його не було видно. Засоби зв’язку, пересування та зброя були найкращими та найсучаснішими. Командир групи мав кодове ім’я Дельта-Один. М’язистий і гнучкий, він мав очі так само невиразні й пусті, як і місцевість, де зараз базувалася група.

Військовий хронометр на руці Дельти-Один різко писнув. Його звук пролунав в унісон із пищанням хронометрів у двох інших чоловіків.

Минуло ще півгодини.

Час вирушати. Знову.

Дельта-Один задумливо підійшов до виходу і, полишивши своїх компаньйонів, ступив у темряву, де скаженів крижаний вітер. Командир уважно оглянув залитий місячним сяйвом обрій крізь, інфрачервоний бінокль. Як і завжди, він зосередився на об’єкті,