Читати книгу - "Степан Бандера: людина і міф"

- якщо тільки можна тішитися, коли ловиш автора на помилках, - мені завдала книжка Андрія Мазанька «Шлях шпигунства і зради». На стор.55 автор пише, що керівник референтури служби безпеки ОУН Мирон Матвієйко, за завданням Степана Бандери в 1957 р. нелегально пробирається на Вкраїну, а сам Мирон Матвієйко у книзі «Чорні справи ЗЧ ОУН», виданій у Львові 1962 р., пише, що прибув в Україну 1951 р. Ту ж саму дату вказує в своїх мемуарах «Спецоперации» генерал МДБ Павло Судоплатов, який займався цією справою. Гаразд, думаю, це могла бути механічна описка автора, або помилка друкарки, або недогляд коректора.

Далі в того ж Мазанька на стор.33 читаю, що Андрій Мельник оголосив себе у 1939 р. головою військового штабу в уряді Августина Волошина, але вже з інших джерел знаю, що Андрій Мельник був проти того, щоб члени ОУН їхали на Закарпаття і воювали з мадярами, захищаючи самопроголошену державу Карпатську Україну. Очолюваний ним Провід ОУН прийняв навіть постанову з цього приводу. Інша річ, що чимало членів ОУН не підкорилися цій постанові, пробралися через кордони і взяли участь у боях. Багато хто з них там загинув, зокрема такі видатні постаті в ОУН, як автор воєнної доктрини Михайло Колодзінський або Зенон Коссак.

Нарешті, на стор.38 написано: «Ще задовго до початку війни… гестапо створило шпигунсько-диверсійну організацію. Очолили її Коновалець і Бандера». Це написано в ті роки, коли люди нічого не знали про Коновальця, про Бандеру та ОУН і не могли б перевірити правдивості того твердження. Але зараз я беру спочатку «Энциклопедический словарь», виданий у Москві ще в 1953 р. (але вже по смерті Сталіна, бо хоч він ще там є, але Берії вже немає), і там написано: «Гестапо - тайная гос. полиция в гитлеровской Германии. Создана нацистами в 1933 г.» Після того я беру «Енциклопедію українознавства», том 5, і там читаю: «Організація Українських Націоналістів (ОУН) була формально утворена на І Конгресі укр. націоналістів у Відні 28.01 - 3.02.1929.» Яким же чином гестапо, яке буде створене лише через 4 роки, могло створити ОУН? І це ще не все! Коновалець, дійсно, очолив ОУН з моменту її створення, а Степан Бандера в той час ще навіть не міг вважатися її членом, бо згідно зі статутом в ОУН приймали лише з 21 року, а стільки Бандері виповнялося аж через рік.

Щоправда, в незакінченій автобіографії «Мої життєписні дані» сам Степан Бандера пише: «Коли на початку 1929 р. постала ОУН - Організація Українських Націоналістів, я став одразу її членом. Того ж року я був учасником 1-ої конференції ОУН Стрийської округи». Що ж, у книгах про війну часто пишеться про підлітків, які прибавляли собі літ, щоб потрапити на фронт. Пробачмо ж Бандері, що він прибавив собі рік, тим більше, що він уже був членом УВО.

І взагалі, що б не робили націоналісти, все викликає в Андрія Мазанька категоричне несприйняття. Наприклад, на стор.19 він пише про львівського економіста і кооперативного організатора Євгена Храпливого, який вимагав «створення сильних селянських господарств, що мали б поважну кількість землі і творили б ядро нашого здорового селянського землеволодіння». Виявляється, це теж погано, і за це Євген Храпливий отримує звання «націоналістичного лакузи». Невже було б краще, якби селяни були бідними?

Але найбільший «шедевр» чекав мене на стор.60, де чорним по білому надруковано: «Світогляд Шевченка сформувався в значній мірі під впливом видатних російських революційних демократів - Герцена, Чернишевського, Добролюбова». Я знову звертаюся до «Советского энциклопедического словаря» (вже трохи новішого, бо з 1990 р., але то не має принципового значення) і з'ясовую, що Герцен народився в 1812 р., Шевченко - в 1814 р., Чернишевський - в 1828 р., а Добролюбов - аж у 1836 р. Який вплив на сімнадцятилітнього Шевченка, який жив у Петербурзі, міг мати студент Московського університету Герцен? Тим більше, який вплив на формування світогляду Шевченка міг мати Чернишевський, якому в 1847 р., коли Шевченко був арештований, було аж… 19 років! І вже зовсім смішно говорити щось про Добролюбова, якому було 11 років.

Я так довго зупинилась на невеликій, - усього 77 сторінок, - книжці Андрія Мазанька, бо вона, мабуть, рекордсмен по числу помічених мною помилок (а ще ж могли бути й такі, що я їх не помітила). Так само, мабуть, можна було б проаналізувати видану в 1949 р. брошуру С.М.Білоусова «Возз'єднання українського народу в єдиній українській державі», але я зупинюся лише на одній її особливості. В ній розповідається про створення радянського уряду в 1917 р. на Україні, створення Угорської Радянської Республіки в 1919 р., про боротьбу західноукраїнських і буковинських комуністів за приєднання цих земель до УРСР, але… Але не називається жодного прізвища, окрім Леніна і Сталіна (зрештою, ще згадуються Молотов і Хрущов). Ще б пак! Адже всі керівники революційних виступів були потім розстріляні за наказом Сталіна.

І я думаю: радянські автори дозволяли собі бути такими неточними, коли йдеться про справи, які легко перевірити за радянськими ж виданнями, то як їм можна повністю довіряти в таких випадках, які неможливо перевірити?

Не менш прискіпливою я намагалася бути і до авторів з протилежного табору. Наприклад, книжку Ігоря Царя «За що ми любимо Бандеру» я не сприйняла від назви, - Бандера - не естрадна поп-зірка, щоб його любити, - до бібліографії, - бо яке відношення до Степана Бандери має книжка Богдана Завадки «Серце чистеє подай», присвячена аналізові творчості Тараса Шевченка, а тим більше «Катехизм Католицької Церкви»? І коли автор пише, що сестри Бандери «… розповіли мені, що Степан Бандера мав за дружину Ярославу», то як він міг написати: «У ті самі дні, коли гестапо вивезло Степана до Берліна, у Києві КГБ розстріляло батька і вивезло до Сибіру трьох сестер Марту, Володимиру і Оксану»? По-перше, Володимира була арештована лише в 1946 році, а, по-друге, КГБ був створений лише в 1953 році після арешту Берії.

Повторюю: до жодного з авторів я не підходила з безоглядною довірою, і якщо в різних джерелах про одні і ті ж події з життя Бандери розповідається по-різному, я далі буду наводити всі ті розповіді з тим, щоб читач зміг робити сам свої висновки.

Хочу ще зазначити, що мені дуже не до душі, коли замість аргументованої полеміки з політичним противником автори починають обігрувати ім'я чи зовнішність свого опонента або переходять на відверте зубоскальство. Ну, що це таке: «Першу премію дістав сам фюрер самостійної