Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але найвеличніші з-поміж усіх пережитків — це міфи, і найдошкульніша помста у «Фермері Джайлзі» — це помста міфічного буденному. Адже нікому не дано сказати, що є що. Юні та нерозумні дракони роблять висновок: «Отож, лицарі — це вигадка!.. Ми завжди так і думали». Нерозважливий і надміру цивілізований двір воліє мати до діла зі солодким і липким Лжедраконячим Хвостом, аніж зі Справжнім Хвостом. Нащадки придворних (стверджує Толкін) урешті-решт замінятимуть реальні речі їхніми нікчемними підробками навіть у фантазіях, — точнісінько, як у «Ковалі з Великого Вуттона» Кухар Ноукс, який мав приблизне та недолуге уявлення про Королеву Чарівниць і сам Дивокрай. Джайлз поводиться суворо та справедливо і з королем, і з двором, а заразом і з драконом, хоча нам не слід забувати про допомогу, яку він отримує від пастора — вченого, котрий працює головою за всіх інших, — і від некоронованої героїні цієї історії — сірої кобили. Вона завжди знає, що робить, навіть коли пирхає на зайві для Джайлза остроги. Йому не треба прикидатися лицарем.
«Пригоди Тома Бомбадила» теж завдячують своїм існуванням підказці з боку родини Толкіна. У 1961 році тітка Джейн Нів запропонувала йому видати невеличку книжку з історією Тома Бомбадила, яку би люди, подібні до неї, могли дозволити собі купити як різдвяний подарунок. У відповідь Толкін зібрав докупи вірші, написані в різні часи впродовж попередніх сорока чи й більше років. Більшість із тих шістнадцяти текстів уже виходила друком, — подеколи то були дуже непомітні публікації: в 1920-х і 1930-х, — але 1962 року Толкін, скориставшись нагодою, старанно їх вичитав. «Володар Перстенів» на той час уже побачив світ і став добре знаним, отож Толкін зробив те саме, що вчинив зі своїми ранніми картинами Дрібничка: доточив оті ранні твори до всеосяжної конструкції найвеличнішого. Він знову скористався образом наукового редактора — цього разу такого, котрий має доступ до «Червоної Книги» Західного Узграниччя, що її уклали гобіти і з якої, припускають, було переказано «Володаря Перстенів». І цього разу редаговано не основну історію, а «маргіналії» — те, що середньовічні літописці часто записували на берегах сторінок поруч із канонічними текстами.
Цей засіб дозволив Толкінові помістити до збірки справжнісінькі вірші-жарти, як-от № 12 — «Кіт», написаний аж у 1956 році для внучки Джоани; або вірші, які не мають стосунку до Середзем'я, як-от № 9 — «Нявкуни», початково опублікований в «Оксфорд Меґезін» за 1937 рік із підзаголовком: «Рядки, написані під упливом почуттів, які налинули під час очікування відповіді під дверима благородного викладача»; або вірші, які мали цей стосунок і тим тепер бентежили Толкіна. Наприклад, № 3 — «Лицарські пригоди» — вперше з'явився років за тридцять до того, а згодом, після певних правок, став піснею, що її співає Більбо у «Володарі Перстенів», а проте імена тепер не пасували до ельфійських мов, які Толкін уже значно розвинув. Відтак Толкін-редактор пояснює, що хоча вірш і належить Більбо, він, напевно, написав його невдовзі після того, як відбув до Ивендолу й у час, коли ще мало знав про старовинне ельфійське сказання. Коли ж Більбо склав ту версію, яку вміщено у «Володарі Перстенів», знання його були вже глибші, проте Бурлака й далі вважає, що гобітові слід було залишити тільки джерело. Кілька інших віршів, як- от №№ 7 і 8 — два вірші, присвячені тролям, — і № 10 — «Оліфант» — приписано Семові Ґемджі, й цим пояснено їхній несерйозний характер. №№ 5 і 6 — два вірші «Місячанина» — обидва датовано 1923 роком, і вони доводять цікавість Толкіна до віршиків для найменших: це, в уявленні Толкіна, і є давня довершена поезія, а віршики для сучасних дітей — це те, що спотворили нащадки, хоча воно і здобуло би неабияку популярність у Ширі, який він сам вигадав.
Два перші й три останні вірші збірки засвідчують, одначе, що Толкінова праця була глибокою та серйозною. № 1, заголовний вірш, також уперше надруковано в «Оксфорд Меґезін» у 1934 році, та № 2 — «Бомбадил пливе човном» — міг бути написаний іще давніше. Подібно до Роверандома, Бомбадил розпочав свою історію як ім'я однієї з іграшок Толкінових дітей, але незабаром зміцнив власну репутацію, ставши чимось на кшталт уособлення англійської сільської місцевості, селян і їхніх тривких звичаїв, могутніх, навіть владних, але не зацікавлених у використанні своєї влади. В обох віршах Томові постійно щось загрожує: серйозною небезпекою є Могильний Дух, смішною — видреня та гобіти, котрі поціляють стрілами в капелюх Бомбадила, а ще його дражнять кропив'янка, рибалочка і знову-таки гобіти. Том відплачує всім тією самою монетою, або й дошкульніше, та якщо перший вірш закінчується тріумфально та задоволено, то другий — усвідомленням утрати: Том не повернеться.
Останні три вірші зазнали ґрунтовної переробки порівняно з ранніми оригіналами і значно спохмурніли тематично. «Скарб» (датований 1923 роком) описує те, що Толкін у «Гобіті» назве «драконячою хворобою»: жадібність і власницькі почуття, які невпинно підкорюють собі ельфа, гнома, дракона та героя вірша і доводять їх усіх — як і Торіна Дубощита в «Гобіті» й ельфійського короля Тінґола «Сіроплащого» в «Сильмариліоні» — до смерті. «Останній човен» показує, що Толкін вагався між двома сильними спонуками: бажанням уникнути смертності й податися, як Фродо, до Невмирущих Земель, з одного боку, а з іншого — усвідомленням, що це не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказання з Небезпечного Королівства», після закриття браузера.