Читати книгу - "Бабай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— От сюди, — Назар упевнено вказав ліворуч. Дитяча була прямокутною і мала окремий вихід у коридор, однією стіною межувала з кухнею, іншою — з кімнатою батьків. І ще, що особливо сподобалося Валерії, зранку тут було дуже сонячно.
— А он там, у куток, праворуч від вікна, — письмовий стіл, — продовжував Назар, користуючись нечуваною можливістю самому розпорядитися розміщенням меблів у власній кімнаті. — Тумбочку і книжкову полицю можна…
— Може, стіл краще поставити просто перед вікном? — запитав Михайло, з усмішкою спостерігаючи за сином.
— Ні, туди, — Назар був зовсім по-дорослому непохитний.
— Що ж, добре, нехай буде по-твоєму, — погодився Левшиць.
Удвох вони впоралися швидко, години за дві. Назар вдало вказав місце розташування свого ліжка — чітко над ним виявилися шапочки вбитих у стіну цвяхів, що точнісінько підходили до петель невеликого килимка, котрий збиралися повісити, — і це заощадило купу часу.
Дитяча, схоже, була тут і раніше. Хоча Левшиць-старший про себе відзначив, що в колишніх мешканців, подружньої пари років сорока, дітей він не бачив, а ті, здається, згадували, що вселилися сюди відразу після спорудження будинку. Облаштовувалися в темпі, але всерйоз і надовго — кімната виглядала доглянутою і найближчим часом ремонту не вимагала.
Нарешті прийшла Валерія, щоб розстелити Назарові постіль.
— Як тобі на новому місці?
Назар низав плечима і всміхнувся. Але раптом йому пригадався стукіт по трубі опалення (з цієї кімнати?), і посмішка миттєво спала з його обличчя.
— Що таке? — Валерія з легким занепокоєнням нагнулася до ліжка сина. — Ну, що трапилося? Вже сумуєш за друзями? Перестань — ти можеш їм дзвонити, будете зустрічатися на вихідних. Правда ж?
— Нічого страшного, — втрутився Левшиць, — він просто притомився. Тут цілий день і присісти по-людськи було ніде. Йому ж тільки вісім, Леро. Правда, бешкетнику? — він підморгнув Назарові і випрямився біля письмового столу, до якого закінчив підганяти під ніжки тонкі дерев’яні брусочки, щоб той не хилитався.
— Я не бешкетник… — похмуро буркнув Назар, але потім, дивлячись на батьків, усе-таки усміхнувся і натягнув ковдру до самого підборіддя. — Все добре, татку.
— Ну й чудово, — Михайло торкнув дружину за лікоть. — Я вже все. Ходімо, йому пора спати.
Вони побажали Назарові доброї ночі, по черзі поцілували, але, вже стоячи на порозі, Валерія раптом вирішила затриматися із сином ще на кілька хвилин і присіла до нього на краєчок ліжка. Вона була стрункою, зі світлим волоссям і приємними рисами обличчя, і їй точнісінько, як чоловіку, було двадцять дев’ять років.
— Мені здалося, тебе щось хвилює… Ні? Не сподобалася твоя кімната? Може, світло залишити? — вона поглядом указала на настільну лампу. Назар уже роки зо два не просив її про це, з тих пір, як звик спати за штучною перегородкою у старій квартирі. Однак через цей переїзд Валерія подумала…
Назар заперечно похитав головою, втім, як здалося, не надто впевнено і запустив вказівний палець у ніздрю — більше за старою дитячою звичкою, ніж із нагальної потреби.
— Фе-е!.. — зморщила носа Валерія. — Який же ти свинтус! А ще збираєшся йти в другий клас! У нову школу тебе просто не пустять.
Він засміявся і сховав брудний палець під ковдру.
— Прошу тебе, хоча б тут не влаштовуй за ліжком склад своїх козюль, — уже суворіше сказала Валерія і додала зловісно:
— Інакше одного разу звідти вилізе такий огидний зелений козюльник і скаже: «У-у!..»
Зрештою, вона сама розсміялася і, поправивши Назарові ковдру, знову поцілувала його.
— Я тебе люблю, на добраніч.
— Я тебе теж люблю, мамусю.
Погасивши світло, Валерія вийшла і причинила двері дитячої.
Звичайно Назар засинав за п’ять хвилин після того, як його голова торкалася до подушки. Але цього разу, незважаючи на виснажливий день, він довго слухав, як батьки перекидаються неголосними фразами, до пізньої ночі розкладаючи речі. Хоча і постіль, і ліжко для Назара залишилися звичними, на новому місці сон підбирався дуже повільно, неохоче, немов десь затримався у дорозі, перебираючись за ним зі старої квартири. Потім хлопчик почув, що батьки теж уже лягли спати.
Він їх обох дуже любив і навіть не уявляв, як зможе без них обходитися, коли виросте. Невже тоді він перестане їх любити? Чи це буде вже якось по-іншому, по-дорослому? Він знав, що Михайло з Валерією одружилися відносно рано — коли їм було по двадцять; через рік у них народився він. Назар завжди з якоюсь власницькою гордістю думав про те, які вони в нього ще молоді, — особливо якщо зауважував, що в когось із його ровесників батьки сорокалітні, а то і старші — по суті, вже дуже старі.
Зрештою, близько третьої ночі він заснув. Про дивний стукіт по опалювальній трубі більше не згадував.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабай», після закриття браузера.