Читати книгу - "Метафiзичне Кабаре"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 18
Перейти на сторінку:
лісі як принаду панну чистого серця і звичаїв, позаяк одноріг без полохливості наближався виключно до незайманих. Він дозволяв себе погладити, а пізніше засинав, поклавши голову на дівоче лоно. Тоді сонного однорога обсідали мисливці. Їх мало бути принаймні з десятеро, бо сила тварини, навіть обплутаної сітками, була велетенська. Небезпека також загрожувала панні, коли б вона не була цнотливою, — звір відчував підступ і розривав її рогом.

Одноріг став символом Христа, який зійшов на землю, коли відшукав гідну своєї божественної сутності Діву. Чигаючі на нього мисливці — то грішне людство, що видало Спаса на муки.

Гобелени розміром 3,5Х4,5 метра кожен, відомі під назвою «Дама з однорогом», були виготовлені на замовлення ліонського шляхтича Жана Ле Віста. Він подарував їх своїй дружині на весілля.

На першому гобелені зображена дама, що грає на органі, та одноріг, котрий вслухається в музику. Ця сцена символізує відчутття слуху. На другому гобелені дама показує однорогові його відображення у дзеркалі, що символізує відчуття зору. Відчуття смаку представлене на гобелені із зображенням дами, котра годує солодощами папугу, який сидить у неї на руці. Одноріг і лев тримають прапорці, оздоблені трьома півмісяцями, гербом Жана Ле Віста. На наступному гобелені дама, служниця, одноріг і лев бавляться квітами — алегорія нюху. Відчуття дотику показане у чарівній сцені: дама веде за собою закоханого в неї однорога. Вона керує звіром, делікатно притримуючи його за ріг. Останній, шостий, гобелен також символічний. Дама виходить із блакитного намету і виймає із поданої служницею шкатулки барвистий ошийник. Задивлений у свою господиню одноріг тримає штандарт, на якому вигаптуваний девіз: «На моє бажання». Цю сцену інтерпртетують в дусі середньовічних трактатів як алегорію вільної волі, здатної підпорядкувати собі прагнення, зроджені п’ятьма чуттями.

Для тих, хто бажає іншого доказу існування однорога, аніж ці шість чудових гобеленів, на стіні підвішений ріг тварини, який колись зберігався у королівській базиліці Сен-Дені. Цей ріг імпонуючи, але, на жаль, виготовлений із воску. Можливо, він є восковою копією справжнього рогу, з якого виготовляли мікстури й різьбили кубки, скажімо отой, із інвентарю п’ятнадцятого століття — опису скарбниці герцога Бургундії. В інвентарі сказано: «Кубок із рогу однорога, інкрустований золотом, один предмет». Чи й цей кубок вигаданий? Кубок справді існує, він виготовлений із китового зуба. У Середземному морі, поблизу північного узбережжя Африки* і в теплих морях Азії водиться косатка Nerval monoceros. Її ікло завдовжки іноді до двох — трьох метрів, що нагадує ріг, використовували для виготовлення дорогоцінного посуду й медикаментів. Отож одноріг є лише витвором фантазії? Тепер багато говорять про охорону тварин, порятунок видів, що зникають. Заборонено полювання на панд, китів, білих тигрів. Чому б не внести до Червоної книги вимираючих тварин людської фантазії: грифонів, сфінксів, сирен, вовкулаків, однорогів. Для того щоб вони вціліли, вистачить дріб’язку — нашої віри в те, що вони існували. Рятуймо однорогів!


__________

* В африканському ресторані в північній частині Парижа кілька невеликих столиків і безкінечна кількість постійно доставлюваних до них крісел. Негр, власник закладу, котрий нервово поправляє дзеркальні окуляри, які зсуваються зі спітнілого носа, нагадує сержанта найманців, командира десантної операції — щохвилини він відповідає на телефонні дзвінки, спокійно оглядаючи переповнену залу розміром із тісний передпокій.

— Вільні місця є, запрошую.

Щільно замкнуті двері й вікна надають атмосфері типово африканського настрою — гаряче, волого, з кухні парують задушливі аромати жиру. Власник, замість того щоб відчинити вікно, аби впустити крізь нього хоч трохи різкого квітневого повітря, заставляє столики черговими вентиляторами. На розігрітому калорифері найбільший вентилятор розганяє суху, смердючу спеку. Поміж столиками протискується, постукуючи розмальованим гарбузом, африканець-музика. Запаморочений музичним трансом, він схиляється над тарілками клієнтів і щось мелодійно муркоче. Жужу, навіть не намагаючись уявити форму гігантської африканської рибини, котра випливає животом уперед з брунатного соусу, ужив її для занотованої в ескізнику композиції.

Музика схилився над Вольфґанґом.

— Бурумба банго гого, манго бум.

Німець, перш ніж вкинути йому до гарбуза п’ять франків, попросив розтлумачити слова меланхолійної пісні.

— Рис, запечений із кальмарами, горошок із рибою бумба, пиво і манговий компот, — усміхнувся негр. — Пан за отим столиком споживає баранину, — затягнув він, поклепуючи гарбуз.

— Поетика конкретного, — підсумував виступ музиканта Жужу.

Вольфґанґ був розчарований.

— А я думав, що він виспівує якісь негритянські саги чи щось про африканських демонів.

— Хочеш побачити африканське мистецтво, демонів і таке усяке — сходи до музею Пікассо, він був останнім негром ХХ століття. Їж швидше свою бумбу, і забираймося. Ще п’ятнадцять хвилин, і мене трафить. Тільки не плюйся кістками, повсюди тарілки, ще комусь твої кістки в горлі стануть.

Вольфґанґ елегантно схрестив виделку й ножа.

— Я не плююся, — промовив він гідно.

— Плюєшся, плюєшся. — Жужу заплатив за рахунком кельнерові в колоніальному шоломі. — Я тебе бачив учора в барі навпроти Кабаре, ти плюнув у каву милій панночці.

— Я не плював, — боронився Вольфґанґ. — Я здавав слину на аналіз моїй сестрі. Вона лікар, приїхала вчора з Бонна на кілька днів. Сестра переконана, що у мене родинна схильність до діабету Тож наказала мені сплюнути до гіркої кави, попиваючи яку, органолептичним шляхом проаналізувала вміст глюкози у моїй слині.

— Мгм… — Жужу торував собі шлях у напрямку дверей, заблокованих юрмою прибулих гостей. — Гарненька у тебе сестра, мені б хотілося її намалювати.


Начерк портрета Гедвіги Сансауер фон Сперма* на тлі тла.

__________

* — Ти не вніс до нашого зв’язку нічого, крім сперми! — Лейла пакувала валізку Жужу. — Найменшого почуття вдячності після стількох років. — Вона впустила на підлогу коробку з фарбами. — Забирайся. — Лейла скинула зі стіни картину.

Жужу спробував її заспокоїти.

— Не чіпай мене! — Вона вирвалася з його обіймів. — Ти завжди ставився до мене, як до собаки, і зараз хочеш мене як суку попестити, може, й кохатися зі мною, га?! Іди, кохайся з іншим псом, ти збоченець, ти содоміт! — Вона хряснула тарілкою об грубку. — З тією сукою німецькою, котру

1 2 3 4 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метафiзичне Кабаре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метафiзичне Кабаре"