Читати книгу - "Ася"

Ми посідали і почали вечеряти. Ася скинула капелюшок; її чорне волосся, підстрижене і зачесане, як у хлопчика, падало великими кучерями на шию й вуха. Спочатку вона соромилася мене; але Гагін сказав їй:

Добрий вечір, мадам!,. (Нім.)

— Асю, годі щулитися! він не кусається. Вона усміхнулася і трохи згодом уже сама

заговорила зі мною. Я ніколи не бачив такого непосидющого створіння. Жодної хвилини вона не сиділа тихо; вставала, бігла в дім і прибігала знов, наспівувала півголосом, часто сміялась, і дуже чудно: здавалося, вона сміялась не з того, що чула, а з усяких думок, що западали їй у голову. її великі очі дивилися прямо, ясно, сміливо, але часом повіки її злегка мружилися, і тоді погляд її раптом ставав глибоким і ніжним.

Ми пробалакали зо дві години. День давно погас, і вечір, спочатку весь огнистий, потім ясний і червоний, потім блідий і невиразний, тихо танув і переливався в ніч, а розмова наша все тривала, мирна і 'лагідна, як повітря навколо нас. Гагін звелів принести пляшку рейнвейну; ми її випили не поспішаючи. Музика, як і перше, долинала до нас; звуки її здавалися солодшими й ніжнішими; вогні засвітилися в місті і над рікою. Ася раптом похилила голову, аж кучері їй на очі впали, замовкла й зітхнула, а потім сказала нам, що хоче спати, і пішла в дім; проте я бачив, як вона, не світячи свічки, довго стояла за неодчиненим вікном. Нарешті місяць зійшов і заграв по Рейну; все освітилося, потемнішало, змінилося, навіть вино у наших гранчастих склянках заблищало таємничим блиском. Вітер упав, неначе крила склав, і завмер, нічним, запашним теплом війнуло від землі.

— Пора! — вигукнув я,— а то, чого доброго, перевізника не знайдеш.

— Пора,— повторив Гагін.

Ми пішли вниз стежкою. Каміння раптом посипалося за нами: то Ася нас доганяла.

— Ти хіба не спиш? — спитав її брат; але вона, не відповівши йому й слова, пробігла далі.

Останні плошки, засвічені студентами у саду коло готелю, вмираючи, освітлювали знизу листя дерев, що надавало їм святкового і фантастичного вигляду. Ми знайшли Асю на березі: вона розмовляла з перевізником. Я плигнув у човен і попрощався з новими моїми друзями. Гагін обіцяв навідати мене другого дня; я стиснув йому руку і простяг свою до Асі, але вона тільки подивилася на мене і похитала головою. Човен відчалив і помчав по бистрій ріці. Перевізник, бадьорий дід, з напругою занурював весла в темну воду.

— Ви у місячний стовп в'їхали, ви його розбили,— закричала до мене Ася.

Я опустив очі; кругом човна, чорніючи, колихалися хвилі.

— Прощайте! — почувся знов її голос.

— До завтра,— промовив за нею Гагін.

Човен причалив. Я вийшов і оглянувся. Нікого вже не було видно на тому березі. Місячний стовп знов тягнувся золотим мостом через усю ріку. Немов на прощання долинули звуки старовинного ланнерівського вальса. Гагін казав правду; я відчув, що всі струни серця мого затремтіли у відповідь на ті пестливі мотиви. Я подався додому через потемнілі поля, поволі вдихаючи запашне повітря, і прийшов у свою кімнатку весь розніжений солодкою знемогою невиразних і нескінченних сподівань. Я почував себе щасливим. Але чому я був щасливий? Я нічого не бажав, я ні про що не думав... Я був щасливий.

Мало не сміючись від надміру приємних і веселих почувань, я пірнув у постіль і вже заплющив був очі, коли раптом мені спало на думку, що протягом вечора я ні разу не згадав про свою жорстоку красуню... "Що ж це значить? — спитав я самого себе.— Хіба я не закоханий?" Але, поставивши собі це запитання, я, здається, негайно заснув, як дитина в колисці.

ІІІ

Другого ранку (я вже прокинувся, але ще не вставав) почувся стукіт палиці у мене під вікном, і голос, у якому я одразу впізнав голос Гагіна, заспівав:

Ты спишь ли?

Гитарой

Тебя разбужу...

Я поспішив відчинити йому двері.

— Здрастуйте,— сказав Гагін, заходячи,— я вас раненько потурбував, але подивіться, який ранок. Свіжість, роса, жайворонки співають...

Зі своїм кучерявим блискучим волоссям, відкритою шиєю й рожевими щоками він сам був свіжий, як ранок.

Я одягнувся; ми вийшли в садочок, сіли на лавочку, звеліли подати собі кофе і почали розмовляти. Гагін виклав мені свої плани на майбутнє: бувши людиною заможною і ні від кого не залежачи, він хотів присвятити себе живопису і тільки жалкував про те, що пізно прийшов до розуму і змарнував багато часу; я теж згадав про свої наміри та, до речі, звірив йому таємницю свого нещасного кохання. Він вислухав мене ласкаво, але, скільки я міг помітити, великого співчуття до своєї пристрасті я в ньому не збудив. Зітхнувши вслід за мною разів зо два, з чемності, Гагін запропонував мені піти до нього подивитися на його етюди. Я одразу погодився.

Ми не застали Асі. Вона, як сказала нам хазяйка, пішла на "руїну". За дві версти од містечка Л. були рештки феодального замка. Гагін розкрив мені усі свої картони. В його етюдах було багато життя і правди, щось вільне й широке; але жоден з них не був закінчений, і малюнок здався мені недбалим і неправильним. Я одверто висловив йому свою думку.

— Так, так,— підхопив він,