Читати книгу - "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"

Ось гляньте, — він кивнув головою в бік карти, — це ж геологічна цілина. Мені б ваші роки — я жодного дня не сидів би в кабінеті. Я обшарив би усю цю дорогоцінну цілину і чого б тільки не відкрив! Скільки чудес приховано в цій землі!

— Так, — сказав Вилю Власев. — Наша земля багата на корисні копалини і на мінерали. А серед мінералів є досить гарні, ви маєте рацію. Візьмемо хоча б наш мармур. Забарвленням він не поступається перед найкращими мармурами світу.

Славі Спиридонов нахмурився, зітхнув, але раптом щось згадав і пожвавішав.

— Мало не забув! Це ж важливо, а я тільки тепер пригадав! Власне, я вас тільки заради цього й викликав, а ви відвернули мою увагу своїми держаками та ґнотами. Ви, товаришу Власев, справді іноді перебільшуєте. Не гнівайтесь на мене, ви ж знаєте, що я вас поважаю. Якби тільки ви не були таким жахливим педантом, то були б великим ученим, запевняю вас. Але ви не схожий на інших педантів, інакше, їй-богу, я не зміг би вас терпіти. Так… Про що ж ми говорили? А, пригадав! — він погортав свій блокнот, щось прочитав і запитав: — У вашій бригаді працює один молодий геолог на прізвище Андрій Андрєєв.

— Є такий, — відповів Вилю Власев.

Славі Спиридонов помовчав.

— Чи знаєте ви, що цей Андрій Андрєєв твердить, нібито минулого року…

— Що — минулого року?

— Ось заждіть!

Начальник встав і почав ходити по кімнаті.

— Він твердить, що в минулому році, — уявіть собі, — у тому районі, куди ви тепер направляєтесь, є сліди… Але ж які! Вгадайте.

— Певно, не ведмедя, — сказав Вилю Власев.

— Ведмедя! Якби він сказав мені, що бачив сліди слона, я б менш був здивований! Та що варті сліди якогось там слона чи навіть мамонта, коли хочете знати, в порівнянні з його відкриттям! Слухайте. Цей ваш юнак запевняє, що напав на сліди берила. Берил, розумієте? Чудесний, рідкісний мінерал, з якого здобувається метал берилій, вдвічі легший за алюміній. Це метал, про який мріють авіаконструктори всього світу! Зрозуміли?

— Я — хімік, — перебив його трохи ображено Власев. — Трохи знаю питому вагу і якість цього металу.

— Невже? — Спиридонов засміявся і розвів руками. — Але ж уявіть собі, — у нас є свій берил!

— Мені це важко уявити, — нахмурився Вилю Власев. — Я людина науки і фантазую мало.

— Ех ви! Безнадійний скептик і педант! Адже наука без фантазії — це птах з підрізаними крилами.

— Я скоріше голову собі оддам одрубати, ніж повірю так одразу, що в нас є берил! — палко вигукнув Власев.

— Ні, ви краще одрубайте тільки свій скептицизм, — засміявся Славі Спиридонов. — А голова хай лишиться. Вона не зайва. А в деяких випадках навіть корисна. Слухайте! Ось так, як ви тепер, так десять-двадцять років тому буржуазні вчені твердили, що в нас нема нафти, нема свинцю, нема цинку. Однак і нафту знайшли, і свинець, і цинк.

— Але ж берил — це вже зовсім інше, товаришу Спиридонов По-перше, берилових родовищ взагалі так мало в світі, що їх можна полічити по пальцях! А чим рідше зустрічається мінерал, тим менше певності, що ми знайдемо його тут, у нас. Правда? Коли міркувати логічно, це так. Ще ніколи, ніде й нікому не спадало на думку, що в Болгарії може бути берил. Далі, немає геологічних ознак, які свідчили б про можливість існування цього мінералу в нашій країні. Проаналізуйте ці три обставини, і ви переконаєтесь, що я маю рацію.

— Я геолог, товаришу Власев, і не визнаю теорії, яка б виключала всяку можливість того, що в надрах нашої землі є цей цінний мінерал. Припустімо, що є тільки якісь два-три проценти. Але чому не повірити, що ці припущення можуть бути виправдані? Чому? — я вас питаю.

— Якщо гіпотеза ґрунтується на серйозних фактах, то прошу — перевіряйте. У нас є параграф, за яким дозволяється виділяти кошти для проведення розвідувальних робіт. Якщо такий параграф є, значить, можна законно робити витрати, тобто досліджувати. Але це не значить, що ми повинні сліпо вірити всяким фантазіям. Пробачте, але цей Андрій Андрєєв, хоч, може, в нього і є певні здібності, фантазер першої категорії. Крім того, майте на увазі, що це людина молода. Ось що в мене записано про нього: «Комуніст. Любить читати у вільний час, переважно історичну літературу. Був футболістом». Чуєте, товаришу Спиридонов, — футболістом! «Хороший альпініст, витривалий. Дуже вправний, спостережливий. Однак захоплюється речами, які не мають відношення до його безпосередньої мети як розвідника». Зверніть увагу, товаришу Спиридонов, — захоплюється самостійними дослідженнями. Це я вважаю нігілізмом. Далі: «Дуже пристрасний у роботі, цілком покладається на свою уяву, а вона в нього надто розвинута». Бачите? Тому я записав: «Робити спеціальний аналіз його проб, а поки вони не дадуть цілком певного результату, вірити не більше як на 30–40 процентів». Ось так. Хіба я можу після всього цього серйозно ставитись до його марень про берил, як ви радите? Якби в нього виникла думка про залізо, свинець, олово — тоді інша справа. А то — берил! Це ж фантастика, марення, плід гарячкової уяви, надмірно розвиненої читанням.

— Геолог без фантазії — це півгеолога, — почав сердитися Спиридонов.

— Геолог, який не зважає на факти і на висновки, що випливають з фактів, взагалі не може бути геологом. — Вилю Власев розстебнув і другий ґудзик свого жилета, як завжди, коли йшов спати. — Але де ж ці факти, товаришу Спиридонов?

Спиридонов хотів йому відповісти різко, але передумав і промовчав. Дійсно, молодий геолог не подав ніяких проб, ніяких кристалів, він просто твердив, що натрапив на нібито надійні сліди, які говорять про можливість існування берила в районі, де бригада провадитиме досліди. Він тільки голослівне обстоював свою гіпотезу — і нічого більше.

Але в цій гіпотезі було щось величне, щось надзвичайно важливе для науки, для оборони країни, для