Читати книгу - "Маленький принц, Антуан де Сент Екзюпері"

метеликів?» Вони тільки питають: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І після того думають, що вже знають людину. Якщо кажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, на вікнах - герань, а на даху - голуби»,- вони не можуть уявити собі його. Їм треба сказати: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Ото краса!»

Отож коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, доказом цього є те, що він був чарівний, що він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться мати баранця, то ти існуєш»,- коли їм скажеш так, вони тільки знизають плечима і назвуть тебе дитиною. Але якщо ти їм скажеш: «Планета, з якої він прилетів,- астероїд В-612»,- це їх переконає, і вони тобі дадуть спокій, не докучатимуть далі розпитуванням. Отакі вони - ті дорослі! Не треба на них сердитись. Діти повинні бути дуже поблажливими до дорослих.

Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, звісна річ, не зважаємо на цифри. Я залюбки почав би цю повість так, як починають чарівну казку. Я хотів би сказати:

«Був собі маленький принц, який жив на планеті, трошечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг...» Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все це щира правда.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга й розповідаю про нього. Минуло вже шість років одтоді, як він разом зі своїм баранцем покинув мене. І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга. І я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. От я ще й тому купив собі коробку фарб та олівці. Нелегко в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя намалював тільки удава зовні і удава в розрізі, та й то в шість років! Я, звичайно, намагатимусь якнайкраще передати схожість. Але зовсім не певен, що мені це вдасться. На одному малюнку виходить вдало, на іншому - портрет зовсім не схожий. Я трохи помиляюсь і щодо зросту. Ось тут маленький принц занадто великий. А он там він трохи замаленький. Вагаюся також, згадуючи колір його вбрання. Отож малюю сяк-так, навмання. Нарешті, я можу помилитись і в якихось важливіших подробицях. То ви вже даруйте. Мій друг ніколи нічого не пояснював. Може, думав, що я такий же, як і він. Але я, на жаль, не вмію бачити баранців крізь стінки ящика. Можливо, я трохи схожий на дорослих. Мабуть, я трохи постарів.

V

 

 

Кожного дня я довідувався щось нове про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, ніби між іншим. Отак на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби змагаючись з якимсь сумнівом, раптом запитав мене:

- Скажи, це правда, що баранці їдять кущі?

- Так, це правда.

- О! Я радий.

Я не зрозумів, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

- Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби - не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б він привів навіть цілий табун слонів, вони не з’їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

- Їх довелося б поставити один на одного...



 

А тоді розважливо додав:

- Перш ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі.

- Це правда! Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

- А то як же! - відповів він, ніби йшлося про щось зовсім очевидне. І мені довелося добре помізкувати, доки я зрозумів, у чому тут річ.



 

І справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли корисні трави і бур’яни. Отож там є добре насіння корисних рослин і погане насіння бур’янів. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток - чарівну маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда - хай собі росте. А коли це якийсь бур’ян - треба одразу ж, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Ґрунт на планеті був геть уражений цим насінням. А баобаб - така рослина, що коли розпізнаєш її запізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він прониже її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів надто багато, вони розірвуть її на шматки.

- Є таке правило,- сказав мені згодом маленький принц.- Причепурився сам уранці - причепури гарненько і свою планету. Треба виривати баобаби відразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже схожі. Це дуже нудна робота, але зовсім легка.

Одного разу він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб його добре запам’ятали діти і моєї планети.

 

- Якщо вони колись подорожуватимуть,- сказав він,- це стане їм у пригоді. Інколи якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабом зволікати не можна, бо буде лихо. Я знав одну планету, на якій жив ледар. Він не звернув уваги на три кущики...

З розповіді маленького принца я намалював цю планету. Я не люблю повчального тону. Але люди так мало знають, якої шкоди завдають баобаби, а небезпека для того, хто попав би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. «Діти! - кажу я.- Стережіться баобабів!» Я хотів попередити моїх