Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

class="p1" style="">Ненько ж моя, ненько, пропивай серденько,

Ладо! Ладо!

Роде мій величний, пропивай ти з нами,

Милий боже!

Братя, як соколи,- за кедрові столи!

Ладо! Ладо!

Роде мій величний, пропивай ти з нами,

Милий боже!

Сестри ж мої любі,- за золоті куби!

Ладо! Ладо!

Роде мій величний, пропивай ти з нами,

Милий Боже!

 

Дитина

 

 

- Чого ж бо ти плачеш, дитинонько мила?

- А, ненечко-утко: котюга вкусила!

- Коли від котюги такий тобі жас,

То ще ти на світі заплачеш не раз.

 

Квітки

 

 

Що кажуть, душко, квіточки ті милі,

Що он так красно на траві цвітуть? -

Зривай ті квіти, доки ще зацвилі

І доки другі квіточок си рвуть;

Бо прийде осінь - зіленько зів’яне,

Де сніг упаде - квіточок вже ніт,-

Тогді як око за квітками гляне,

То лиш заплаче на студений світ.

 

І як ті квіти, що їх яр сплітає,

Не вскреснуть більше, як їх зітре лід,

То так і людська молодість минає,

А що минуло - вже не верне вслід.

Тому зривай си яром твої квіти,

Коли в личку ти калиновий гай,

Коли в душі ще тепле серце світить,

Бо як загасне, то загас і рай.

 

Вечір на Підгір’ю

 

 

Славне Підгір’є, що ся маєм крило,

В шовкові трави спати ся клонило,

Бо світле сонце в гори ся сховало,

Би десь у морі личенько скупало,

А завтра рано знов нам засвітило,

І знов ся щастю нашому дивило.

І знов в вечірніх зороньках помалу

Підгір’є красне спати колисало,

Як нині ввечір.

О, як тут весело!

Усе в одну ся піснь щасливу сплело:

Там в стаї ватаг 4 на флояру грає,

Там, геть за лісом, череда десь бліє;

По воду йдучи, дівчина співає,

Пташинка в гаю щастя своє піє;

А, гейби пісням милим вторували,

Цигани в лузі в два клевці кували.

І всюди співи, всюди лиш свавілля,

Що хтось би думав: тутки все весілля.

І чо ж би тутки заспівати годі,

Де кожде вільне, кожде на свободі,

Де навіть щезник 5 пробувати любить,

Як доста світом душей си нагубить;

Відтак би трошки рад де відпочити,

Аби за раєм хвильку затужити,

Би нагадати, як колись там було,

Нім боже слово з світлості го пхнуло,

Аби казити, терти мимо волі,

Проклявши бога і проклявши долю.

 

Но господь знає і єму годинку

До прохолоди, любого спочинку,

І не боронить місця му глядіти,

Де люди чисті, як ті божі діти,

І ще ся в школах того не навчили,

Як би і біса перепередили,-

А де ж він найде місце си зичливе,

Як не в Підгір’ї, де ще все щасливе?

 

Лиш той легінь там в лузі над потоком,

Гей брат на брата, сперся на ялицю;

Відважним чорним, гейби в орла, оком

Похмуро дивить в крицяну рушницю, 6

Гейби в тій цівці, що синьо снияла,

Єго вся доля добра пробувала,

Гей вже би нігде, нігде більше в світі,

Як лиш в рушниці, щастя мав глядіти.

 

І чо ж ти, стрільче молодий та гожий,

Допізна нічов в лузі сам сумуєш,

Коли-сь, гей рицар, пишний та урочий,

І в гарних грудях чисте серце чуєш,

Коли-сь моторний, як козак турецький,

Вус, око чорне і кресак 7 стрілецький,

А всі пушкари на підгірським краю

Тя капітаном своїм називають!

 

Чого ж, легіню, маєш ти тужити,

Коли тобі би лиш на світі жити?

 

Він тихо, бачу, не відповідає:

В рушницю дивить та й собі думає.

 

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

 

 

У синє море сонце ясне тоне

І своє світло, ніби кров, червоне

По всій країні доокола сіє;

А там зазульку в гаю десь чувати,

А там дзвіночок став селом кувати,

Там в борі вітер листям шелевіє:

Пречиста діво, радуйся, Маріє…

 

Пречиста діво, радуйся, Маріє…

Он молод жовняр ляг си на мураві,

Личко студене, шати му кроваві,-

Розстрілен нині; бо - самий не вміє,-

Камратя яму темну му вкопали,

І на спочинок бідного в ню склали;

Уже не скаже, як дзвінок запіє:

«Пречиста діво, радуйся, Маріє…»

 

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Під плотом сіла удовиця-мати,

До себе тулить бідне сиротяти

І плаче ревне, серденько їй мліє,-

Ба, вже не плаче, вже і не голосить:

Склонила голов - більше не підносить;

Зірниці плачуть, а дзвінок німіє…

Пречиста діво, радуйся, Маріє.

 

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Там онде блудить сплакана дитина,

Без тата, мами, бідна сиротина,

Нічо не їло, душечка му мліє,-

І хоче в хату бідня навернути,

Господар псами тровить єго, чути:

Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…

Пречиста діво, радуйся, Маріє.

 

Пречиста діво, радуйся, Маріє,

Бо я не можу… Вшак я маю душу -

І чути мушу, і дивити мушу,

Що тут, на світі, ах, тутки ся діє;

Да як до гробу зложуть моє тіло,

Де темно, тісно, студено, зотліло,

Де нич не плаче, де усе німіє,-

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

 

Молитва

 

 

О, як то тихо вечором на ярі!

Де сонце було, там кроваві смуги,

І ніби склали світ на чорні мари,

Так все утихло