Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

можеш так

Питати лиш? Мене лиш так питати?

 

Довбуш

То заспособ же так, аби з княгинев

Я говорив! Але без свідків!

 

Джимір показується і махає на Довбуша, котрий, єго постерігши, до него каже:

 

Зараз!

(До секретаря.)

На хвильку лиш...

(Іде до Джиміра, котрий єго нишком перестерігає, в одно на секретаря показуючи.)

 

Секретар

(до себе)

Се що такого? Га!

(Б’єсь у чоло.)

О, плохоум я! Він хіба не спас ю

Від смерті сеї ночі? Він не гуцул?

Она ж не красна? Га! щоб то я знав!..

Але я мушу знати! бо я мушу!

 

Довбуш

(вертаючи)

І як?

 

Секретар

(хитро)

А вадь, що ти княгиню любиш?

 

Довбуш

Ти ще й питаєш? О секретарю!..

 

Секретар

І відколи?

 

Довбуш

Я ту княгиню люб’ю?

Віднині рано, як уперше ю

В садах там на проході я уздрів.

А нині вечором - як попід замок,

Неначе окаянний той, блукаю

І сам не знаю чо. А тут пожар

В кімнатах ловиться! Я в замок лом’юсь -

Умлівшу з поломені на руках

Виношу, у рожеве то личко́

Цілую, то... О-о! для чого ж я

Враз з нею не згорів - в тій хвилі не

Згорів, коли у ангельське личко́

Я то дивився!.. О секретарю!..

 

Секретар

Мені тя жаль, мій друже! І такий

Мені тебе є жаль, що я готів

Тобі в послузі стати. А она

Хіба чувства у серці би не мала,

Аби не вислухать любов твою.

Ти ж, предці, ю від смерті нині спас!?

Але чи йме мені она се віри,

Що ти мене післав?

 

Довбуш

(подає му топір)

То на ж тобі!

Княгиня певне знає, що топір сей

Святий є гуцулам, святий мені,

А так і ониматися не ме,

Секретарю! Се много я тобі

Повірив! Але муж що не зробив би

Для своєї люби?..

 

Секретар

(нишком)

Яка ж наука

Для мене!..

(До Довбуша.)

Тож прийди за півгодини!

 

Довбуш

Я прийду! Хоть бих знав, що там загину!

(Пріч.)

 

ШОСТА СЦЕНА

 

 

Секретар сам.

 

Секретар

І справді много дав мені єси!

І справді много!.. Бо отсей топір

У народа святий - і він єго

За всі корони світа не міняв би.

(Смотрить вістрє.)

А й твоє вістрє остре, то́поре!

Ще довго можеш катові служити

Та душ переколоти!.. Тож подай,

Вовіки невсипущий аде ти,

До сеї зброї й руку ще мені -

А виграна кровава тая гра,

Що грати я задумав! Але ти

Не любиш там баритися, де кров

Та людські душі ти на жир завітриш!

Бо сли мя очі мої не заводя,

То Дзвінка там іде, з тих нешт одна,

Що женихливого Довбущука

Всилилася,- а він, як не одну вже,

У своїй легкоумності нехав?

Так, се она!

(Ховає топір поза плечі.)

Лиш скорше, моя паво!

Вас пекло вивело собі на славу!

 

СЬОМА СЦЕНА

 

 

Дзвінка. Той, що перше.

 

Дзвінка

(з горя ревучи)

Не було тутки Довбуша?

 

Секретар

О-о!..

У сльозах, красна Дзвінко!? А то ж хто

Такий невірний та немилосердний

Такі прекрасні, любі оченята

У сльозах затоп’яти!..

 

Дзвінка

Хто? А він!

Невірний Довбуш той!.. Секретарю!

Що я з-за него учинила - того

Люба́ не учинила ще, як світ,

А він...

 

Секретар

Що маю чути!?

 

Дзвінка

Що мя зрадив!

Покинув! Понехав! Мене забув!

А то усе через одну циганку,

Пекольну чарівницю!..

 

Секретар

(сміючись)

Ха-ха-ха!..

Плетеш як божевільна! Довбуш - Дзвінку -

Та через чарівницю!..

 

Дзвінка

Через кого ж?

 

Секретар

(ніби нишком, але з притиском)

Через княгиню!

 

Дзвінка

(потикаючись навзнак)

Га!..

 

Секретар

Хороша паня,

Ніщо й казати! О, твій Довбуш знає

Хорошим обертин!..

 

Дзвінка

То ж так? Не Чора?..

 

Секретар

Ще кілько раз ти маю повторяти?

Княгиня гу́цульська!

(Показує топір.)

А се у мене

Післанець!

 

Дзвінка

(у крайній розпуці)

Я пропала!..

 

Секретар

Так, небого!

Пропала-єс навіки! Але ти

Ще не пропала, як лиш тільки схочеш

Послухать мої ради і піти

За моїм проводом.

 

Дзвінка

Як то дитя

За матері руками - лиш пімститись

Мені над ляшков дай! А то пімститись,

Аби аж пекло зодригнулося!

Отак на ній пімститися!!!

 

Секретар

Пімстишся!

Лиш насамперед постарайся з Чоров

Союз зробити.

 

Дзвінка

І ще більше! Я

Такий вповім ти спосіб, що змієв

Она на него встане, невсипущов

Гадюков, що го переслідувать

До страшного аж суду ме!

 

Секретар

Я дуже

Цікавий?

 

Дзвінка

Слухай же ж! Там, за селом,

Живе оден циганський чарівник,

Що над хрестом одним він золотим

Чаклує років більше вже як двадцять

І всю надію свою, ввесь свій вік

У знахарськім хресті тім затопив.

 

Секретар

І я про се вже чув. Але як липне

Той хрест до Довбуша?

 

Дзвінка