Читати книгу - "Біда бабі Парасці Гришисі, Нечуй-Левицький"

спав з тіла: перед Великоднем зліг, а після Великодня поховали Івана. Мати посадила на могилі вишню й вербу. І вишня й верба прийнялись і зазеленіли.

Параска зажурилась і впала в тугу. В неї тільки й мови було, що про Івана. Вона перестала жартувать і всім тільки й розказувала, що про своє горе. А як журба наполягала на душу, вона виходила за ворота й довго дивилась на зелену вербу на кладовищі та плакала, неначе на тій вербі та на вишні розвились не зелені віти, а її згадки про дорогого сина.

- Коли б, мамо, та верба на Івановій могилі всохла, то, може б, ви не плакали та не побивались так, як тепер сливе щодня плачете, - раз якось сказала Марина до свекрухи.

- Бодай вже всох язик тому, хто так думає. Тепер у мене тільки й згадки за Івана, як подивлюсь на ту зелену вербу, - обізвалась з слізьми в очах Параска.

Але настало літо, почались жнива. За роботою Парасці ніколи було виходить за двір та довго дивиться на вербу на кладовищі. Треба було хапать хліб на полі. Лихо прогуло та й стишилось. Грицько тепер добре знав, що йому не треба ставить опрічної хати, що батьківська хата й грунт належаться до його, а не до матері.

Він взяв у матері ключі од комори. Невістка одібрала в неї ключі од своєї скрині. Параска не продавала корови й держала для Івана на його хазяйство, бо сподівалась, що він вернеться додому й зараз ожениться. Вона держала свої вівці й кури. Це все дуже не припадало до вподоби синові й невістці.

- Чом ви, мамо, не попродаєте своїх овечок та курей? Це ж тільки зайва з'їжа в дворі, - раз обізвався син.

- А тим не попродаю, щоб я вам не дивилась в руки та мала свої гроші та одежу й на усяку свою потрібку. Поки я живу, я тут хазяйка в хаті, а не Марина. Дбайте самі, то й будете мать гроші, а мого добра не зачіпайте, - сердито сказала до сина Параска. - От моя квочка вивела курчата. Бери, Марино, собі семеро, а я назначу собі шестеро; поодрубую кихтики на одному пальчикові, щоб мої курчата були значковані. Як вхопить ворона твоє курча, то пропаде твоє добро; принаймні я знатиму, як ворона похапає мої значковані курчата, а не ти похапаєш.

Марина прикусила язика й напиндючилась. Свекруха поділилась з сином не тільки вівцями й свиньми, але й курчатами й гусьми. Але корови не подарувала синові, тільки подарувала коні. А Марині так бажалось загарбать все батьківське добро! І через це така діляниця дуже не припала їй до вподоби. Вона зненавиділа свекруху й почала гризтись з нею та допікать їй, й ніколи не змовчувала.

Параска якось зимою пішла до сусіди Левадихи на пораду.

- Левадихо! Ти вже давно зосталась удовою, мала невістку в хаті. Порадь мене, що мені робить з невісткою? Я не подарувала їй своєї корови. А вони б'ють мою корову, по чому влучать. Вийде в двір син - б'є по морді, вийде невістка - б'є по голові та по рогах. Незабаром позбиває корові роги, і корова стане шута. А діти хвиськають дублями по хвості, бо мати дає їм привід, а може, й намовляє дітей. А мені шкода худоби. Я не втерпіла та й кажу їм: «Навіщо ви ото б'єте мою корову? Вона годує молоком і вас, і ваших дітей, а ви її лупите, неначе гамана. Ви знівечите або й збавите мені корову. Молоко п'єте, а корову б'єте. Син же мовчить, тільки спідлоба дивиться на мене, а невістка каже: «За те б'ємо, щоб не їла так багато нашого сіна». - А хіба ж то їх сіно? Хіба ж то не моє сіно? Вона ще й за живоття чоловіка було допікає мені зимою, а як прийде літо, вона й подобрішає, бо я влітку стаю їм до помочі і на городі, і в хаті, ще й дітей гляджу. Літом до мене щебече, як ластівка, а як прийде зима, то вона так і закрякає на мене вороною; я скажу слово, - а вона десять. A oцe вже йде зима, то я знаю, що вона мене зимою загризе. Чи ти, Левадихо. знаєш, що невістка добрала ключі до моєї скрині та й витягла п'ять злотих? А я мовчу, бо ніяково мені звать її злодійкою: не впіймав, - не кажи, що злодій.

- То ти, мабуть, забула замкнуть скриню. Ти не ховай грошей в скриню, а заший в очіпок та й носи. Так і я ховала гроші од своєї невістки. А корову продай синові, то й гроші матимеш чи на одежину, чи на вітання гостей, бо треба ж тобі привітати й почастувать своїх гостей, своїх приятельок або кумів.

Вернулась Параска додому з поради та й каже до сина:

- Коли вам моя корова заважає в дворі і ви всі нападаєтесь на неї та б'єте безвинно, то лучче одкупіть її од мене. От я й свої грошаки матиму і не дивитимусь вам в руки: а в вас злість на корову прохолоне та й корівку краще годуватимете. А покладе корова на собі сить, то й молока більше даватиме.

Через тиждень син одкупив у матері корову. Мати продала дешевенько, бо їй шкода було худоби. Взяла вона гроші та зараз пішла до Левадихи. Левадишиної дочки не було вдома. Параска скинула очіпок. Вони вдвох заходились коло роботи, розпороли підбійку в очіпку і похапцем зашили гроші.

- От тепер хіба одрубають голову з очіпком та візьмуть гроші; а вже я сама не дамся їм в руки, - жартувала Параска, - чорта лисого візьмуть, а не гроші.

- Авжеж! Невістка, мабуть, шукатиме грошей в твоїй скрині, та не знайде там. Але мовчи й нікому про це не кажи, щоб вона часом випадком не дізналась, де знаходяться в схованці твої гроші.

- Моя невістка ладна й очіпок в мене вкрасти, як дізнається, що в йому сховані гроші. Але хіба вкраде вночі, як я спатиму та ще й міцно. Я на лихо сплю так міцно, що хоч гармати коти, то не прокинусь.

Як тільки син одкупив корову, зараз обчистив її, вишкріб шерсть шкреблом, а невістка на другий день знайшла старе рядно, накрила корову, ще й позшивала рядно попід черевом до самого