Читати книгу - "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"

точно-точно, так і буде. Почищені цілі банани викласти на решітку, щойно розжариться. Знайти зефірки-маршмелоу…

Хитаючись, заходить Тедді Блоут — з Піратовою ковдрою на голові, — підсковзується на банановій шкірці і падає на дупу.

— Вбитися можна, — бурмоче.

— Німці тобі в поміч. Вгадай, що я бачив із даху.

— Що, V-2 пролетіла?

— Так, А-4[3].

— Бачив у вікно хвилин десять тому. Дивно, правда? А потім жодного звуку. Не долетіла, мабуть. Може, впала у море.

— Десять хвилин? — Пірат прикидає час за годинником.

— Не менше. — Блоут сидить на підлозі, намагається примоцувати бананову шкірку до вилоги піжами замість бутоньєрки.

Пірат іде до кімнати і таки телефонує у Стенмор. Доводиться пройти звичну і неймовірно довгу процедуру, але Пірат розуміє, що у ракету вже не вірить. Задля нього Всевишній зірвав її з безповітряного неба, наче сталевий банан.

— Прентіс на дроті. Ви там не чули якогось брязкоту з Голландії? Ага, щойно. Ага. Так, ми її бачили. — Так і відбивають у людей смак до світанків. Кладе слухавку. — Загубили над береговою лінією. Кажуть, «недоношений Бреншлюс».

— Не парся. — Тедді відповзає до зламаної койки. — Це не остання.

Добрий друзяка Блоут, він завжди скаже щось гарне. Коли Пірат чекав кілька секунд, аби поговорити зі Стенмором, то думав, що все, небезпека позаду, Банановий Сніданок врятовано. Але то лише відстрочка. Хіба не так? Ракета і справді не остання, і будь-яка інша достоту так само може впасти на голову, а скільки їх, не знає ніхто по обидва боки фронту. Чи зможуть вони перестати стежити за небом?

Осбі Філ стоїть на хорах, однією рукою тримаючи біля матні своїх смугастих піжамних штанів чи не найбільший Піратів банан, а другою пестить його велетенський жовтуватий вигин. Звертаючи до стелі тривірші в розмірі 4/4, Осбі вітає схід сонця такими словами:

А ну-бо з підлоги свій зад підіймай,

(з’їж-но ба-нан),

Зуби почисть і на війну рушай.

Сонному краю, знай, рукою махай,

І мріям своїм скажи «Прощавай»,

Міс Ґрейбл[4] збреши, що не годен — і пшик,

І так — аж до перемоги, гай-гай!

Як вернеш з війни — усе буде цивільно.

(з’їж-но ба-нан)

Шипуче вино, і дівчат всюди щільно —

Ще німцям треба прикурити дати,

Усміхнися білосніжніше вати,

І згадай, що раніше казали ми:

А ну-бо з підлоги рум’яний зад підійми!

Є й другий куплет, але не встигає розбурханий Осбі продовжити, як на нього наскакують і енергійно лупцюють — почасти тим-таки здоровецьким бананом — серед інших Бартлі Ґоббіч, Дековерлі Покс і Моріс «Саксофон» Рід. На кухні зефірки з чорного ринку помалу розповзаються сиропом на Піратовій водяній бані і невдовзі вже рясно пускають бульбашки. Булькає кава. Тедді Блоут кришить банани чималим рівнобоким ножем на дерев’яній вивісці якогось пабу, яку серед білого дня нахабно поцупив п’яний Бартлі Ґоббіч, на ній і досі видніється вирізьблене «Механік і Гак». З-під стрибучого леза Пірат однією рукою змітає бліденьке місиво у вафельне тісто, пружне завдяки свіжим курячим яйцям, які Осбі Філ виміняв на таку ж кількість м’ячиків для гольфу (їх цієї зими дістати важче за справжні яйця), дротяною збивачкою в іншій розмішує — без фанатизму, а скривджений Осбі тим часом, раз-по-раз прикладаючись до півпінтової молочної пляшки із розведеним водою віскі «Vat-69», стежить за бананами на пательні та решітці. Біля виходу в блакитний дворик Дековерлі Покс і Хоакін Стік стоять біля бетонного макета Юнґфрау[5] — якийсь ентузіаст у двадцятих цілий рік ретельно його моделював і відливав, а потім виявив, що макет завеликий і не проходить у двері, — і лупцюють схили знаменитої гори червоними ґумовими грілками з кубиками льоду, аби подрібнити його для Піратових бананових фрапе. З нічною щетиною, ковтюхами, почервонілими очима та смердючим подихом, Дековерлі і Хоакін нагадують очамрілих богів, що підганяють неквапливий льодовик.

На усіх рівнях будинку чарколюби виплутуються із ковдр (один вивітрює свою, уявляючи, що тримає парашут), дзюрять у раковини ванної кімнати, збентежено розглядають себе у вигнутих дзеркальцях для гоління, без особливих планів на майбутнє хлюпають водою на поріділе волосся, воюють із портупеями. Очікуючи на дощ, змащують черевики — украй виснажлива процедура, наспівують популярні пісеньки, не надто й пам’ятаючи мелодії, або ж, лежачи, зігріваються уявним теплом сонячних променів, які пробиваються крізь шибки, повагом починають бесіду про сьогоднішні справи, які на них чекають менш ніж за годину, наносять піну на шиї та лиця, позіхають, длубаються в носі, шукають у шафках і на книжкових полицях чим би похмелитися, бо після вчорашнього почувалися, як побитий собака, безпричинно і без особливих підстав покусані нічною пиятикою.

Помалу кімнатами, витісняючи задуху нічного диму та алкоголю з потом, розповзається тендітний банановий аромат Сніданку: квітковий, всюдисущий, дивовижніший за барви зимового сонця, він зваблює не якоюсь грубою в’їдливістю чи потугою, а радше химерною складністю сплетіння молекул, у них із чаклуном спільна таємниця, завдяки якій — не надто й часто Смерті так відверто кажуть від’їбатися — плетиво живих генетичних ланцюжків спроможне зберегти людське обличчя у десяти чи двадцяти поколіннях… і та сама структурна система започатковує банановий дух ранку нинішньої війни — дух бою, наступу, перемоги. Чи є бодай одна причина не розчинити всі вікна, не дати цьому блаженному аромату накрити Челсі? Мов оберіг від падіння летючих об’єктів…

З грюкотом стільців, перевернутих догори дриґом снарядних ящиків, лавиць та отоманок Піратова команда розташовується округ чималого трапезного столу, південного острова за якихось декілька тропіків від моторошних середньовічних фантазій Коридона Троспа, на темній полірованій горіховій поверхні тісняться бананові омлети, сандвічі з бананом, бананова запіканка, геральдичний британський лев із товчених бананів, замішана з яйцями намазка для грінок, вичавлена через насадку на драглисті кремові обшири бананового бланманже й закручена у напис «C'est magnifique, mais се n'est pas la guerre[6]» (його авторство приписують якомусь французові, що спостерігав за атакою легкої кавалерії[7]) — ці слова Пірат узяв собі за девіз… високі карафки блідого бананового сиропу для поливання бананових вафель, чималий глазурований глек, де банани ще з літньої пори бродять у товаристві дикого меду та мускатних родзинок і звідки цього зимового ранку наповнюють кухлі пінистою банановою медовухою… бананові круасани та бананові вареники, бананова вівсянка і банановий джем, банановий хліб і банани, залиті пекучим прадавнім бренді, котре торік Пірат знайшов у підвалі десь на Піренеях поруч із підпільним радіопередавачем…

Телефонний дзвінок легко пронизує кімнату, похмільний галас, обійми, дзенькіт тарілок, ділові балачки, ображене пирхання, наче вульгарний металічний пердіжний