Читати книгу - "Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль"

― Вибачте! — врешті бовкаю.
― За що?
― Не знаю. Я не пам’ятаю що було вчора.
― Он як! — повертається, повільно відпиває зі склянки.
Чомусь стає жарко від того, що розумію ― його губи торкаються скла саме там, де ще хвилину назад були мої.
― Я була з друзями на вечірці. Це останнє, що пам’ятаю, ― пригнічено зізнаюсь. ― Не знаю, що трапилось...
― Що ж, Снігурко, вважай мене принцом. Я врятував тебе, коли ти сунула по нічній трасі в невідомому напрямку.
― Що я на трасі робила?
― Запитаєш у своїх друзів.