Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 2

Тайраш

День весілля

Раш понуро і нервово крутив у руці келих з ігристим вином і ледве стримувався, щоб не морщитись.

Як же так? Як йому пощастило одружитися з... цією козулькою? Невже у всій Імперії не знайшлося більш підходящої дракониці, і йому, Тайрашу Хеймару, доведеться жити з дочкою того, хто винний у смерті батька. Що за безглуздий жарт?!

Всередині невдоволено гарчав Аргрім, Вічне полум'я, його дракон, його друга сутність. І драконові все це не подобалося навіть більше, ніж самому спадкоємцю дому Хеймарів. Але поки Тайраш зробити нічого не міг, тому сидів і намагався рідше скрипіти зубами, якщо посміхатися вже просто не виходило.

Мама просяяла найяскравішою посмішкою і підняла келих.

– За мого сина та новонабуту доньку! – продзвенів її голос на весь зал.

Тайраш видавив кислу усмішку і підняв келих.

Інтриганка.

Якщо колись ви почуєте з вуст вогненної дракониці фразу «все одно буде так, як я сказала» – можете бути впевнені, що так воно і буде. Якщо ви сподіваєтеся на інший результат – познайомтеся з лієрою Сірріною Хеймар. Ця жінка здатна вивернути світ на виворот, аби домогтися своїх цілей.

На жаль, чомусь на даному етапі її двохсотрічного життя, лієрі захотілося онуків.

Одним драконячим богам відомо, як вона все це провернула, але на зап'ясті Тайраша тепер красувався шлюбний малюнок із зображенням дракона, а поряд за весільним столом сиділа Шейлін.

Все б нічого, але у Тайраша інша мета та завдання інші.

І точно до досягнення цієї мети не мала жодного відношення ця козулька, що забралася в його дім і має намір укорінитися в його житті. І псувати його із істинно Шейлінським розмахом.

Не тут то було. Дев'яносто днів, і він забуде про все це. Молодий чоловік подумки вилаявся! Аби тільки витримати це покарання темряви цілих три місяці.

Раш зробив ковток вина і поглянув на дружину.

Виросла з того часу, як він бачив її востаннє. Погарнішала. Волосся, кольору гіркого шоколаду укладене у високу зачіску, відкривало тонке обличчя. І нехай вона морщила маленький аристократичний носик, а у світло-карих очах не було ні краплі щастя, але пухкі червоні губи розтяглися в неприродній натягнутій посмішці. Вже не те непорозуміння в ластовинні, здатне тільки псувати всім довкола життя.

Востаннє Тайраш бачив її ще коли Шейлін була підлітком. У будинку Бейріна на весняному святі. Здається тоді зібралася вся молода знать імперії. Але її увага чомусь упала саме на нього. Чомусь саме його життя вона вважала за краще зробити нестерпним. І коли Раш не витримав і спіймав її у віддаленому від чужих очах містечку, вона, злякавшись, спалила до демонів весь його одяг до останньої нитки. І треба було в цей момент з'явитися лієру Бейріну.

І навіть дружба батька та лієра Бейріна не врятувала Тайраша від незаслуженого прочухана.

Раш чув пізніше, що і в зрілішому віці вона поводилася не краще, і ім'я Шейлін Бейрін гриміло на всю Академію. Тому не слід і мріяти, що вона могла змінитися!

Але навіть не це викликало у Раша відторгнення та обурення.

Він мав вагоміші причини для нелюбові.

Рівно п'ять років тому за найдивніших обставин загинув лієр Райраш Хеймар. І загинув він на завданні, яке виконували вони разом із батьком цього дрібного непорозуміння. Раш тяжко переживав втрату, але більше тому, що навіть суд над батьковим напарником був закритим, під магічними печатками та кревними клятвами. Нехай лієра Бейріна виправдали – Тайраш хотів знати, як сталося, що батько загинув. Чому його тіло поглинуло вічне полум'я, а найкращий друг залишився цілим і неушкодженим? Хотів чути виправдання з вуст того, кому батько довірив захищати його спину, а почув незрозуміле – "я не можу тобі всього розповісти". Колишній друг лієра Хеймара навіть у вічі не зміг дивитися Рашу. І тепер... І тепер Тайраш одружений з його дочкою! Абсурдна ситуація.

Раш все ж скрипнув зубами і різко відвернувся від усміхненої дружини.

– …Нехай цей союз дасть міцні паростки! – закінчила мати, нарешті, і Раш підвівся, а разом з ним і Шейлін.

Короткий поцілунок. Усього секундне торкання губами, але Аргрім заворушився, загарчав, чинячи опір, не бажаючи підпускати до себе когось не того.

Тайраш був з ним повністю згоден, але що вдієш?

– У вас обличчя, наче ви на гірському тролі одружуєтеся, любий сину! – прошепотіла Лієра Хеймар, витягнувши сина для танцю і рухаючись спритно утримуючи дистанцію, що оберігала від чужих вух.

– Мамо, ви, як завжди, дивитесь в корінь, – єхидно видавив Раш. – Ти навіть не уявляєш, наскільки мені нестерпний цей шлюб!

– Ну-ну! Вона гарна дівчина. До того ж... Ти рубаєш з плеча там, де варто було б подумати. Вона тут до чого?

– До всього, мамо!

– Дурниці! І взагалі, ти сам винний. Потрібно було одружитися раніше. Не кисни! Головне спадкоємці! – крутнувшись під рукою сина і хижо вискалившись у передчутній посмішці, помітила мати. – Діти – це квіти!

– Не розумію, чому я не можу милуватися ними на сусідській клумбі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍