Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 2

Катя вкотре поправила легку сукню до коліна, яка постійно норовила піднятися вгору, підхоплена поривчастим вітром. Сонце нещадно припікало, хоч до літа залишалося не менше місяця.

Добре, коли тепла, і навіть спекотна погода тобі до вподоби. Але що робити, якщо ти зовсім не красуня, а в спеку - червона субстанція, що розтікається, мрієш швидше опинитися під кондиціонером з пляшкою холодної води в руці? Правильно. Саме тоді саме час вирушати на співбесіду у пошуках життєво необхідної роботи.

Катерина болісно застогнала, знову опускаючи сукню, що злетіла. Навіщо тільки послухалася бабусю та вдягла це? Ну та гаразд, старенькій радість, інших своїм виглядом потішить, а сама... Може, не зовсім розплавиться під палючим сонячним промінням.

З тугою глянула на лоток із морозивом, проходячи повз. Проковтнула слину, як справжній мандрівник у пустелі, що два дні мріяв про цілющу вологу і впевнено пройшов повз оазис. Тому що морозивник навряд чи приймає оплату усмішками, а іншої валюти в кишенях не було.

Втішивши себе, що всі гроші пішли на добру справу, а в офісі, напевно, є системи охолодження, Катя гордо продефілювала повз манливих шоколадних і ванільних кульок і хрумких стаканчиків.

Добре, що у зворотний бік не пішки - трохи монет нашкрести вдалося, а після співбесіди можна буде віднести до ломбарду стареньке золоте кільце, що дісталося від покійних батьків. Бабуся зберегла як посаг. Тільки зараз зовсім не до того. Мама з татом зрозуміли б.

Машинально підтримала під лікоть жінку бальзаківського віку, яка мало не випала на проїжджу частину. Та сердито обсмикнула руку. Мовляв, нема чого на вік мені вказувати. Поправила зачіску і бадьоро прошкандибала на інший бік вулиці.

Видала забудькуватій матусі носову хустинку для крихти, що заїлася тим самим бажаним морозивом. Знову проковтнула слину, відкрито посміхнулася дівчині, що збентежилася. Малюк радісно замахав ручкою.

Бабуля сміялася завжди, що як Катя на вулицю вийде, так з усіма все буде добре, крім неї самої. Дівчина посміхнулася своїм думкам, спіткнувшись об камінь. Не помічений вчасно лише тому, що увагу зосередила на бродяжці, що застиг у скорботній позі, з просительно простягнутою рукою під винним магазином.

- Грошей немає! - З натиском нагадав внутрішній голос. - Совість, піди у відпустку. А, ти ще навіть роботою не обзавелася? Тим більше, мовчи тоді, окаянна!

Добре тим, хто носить темні окуляри, подумалося Каті, за ними можна свої думки та емоції ховати. І вдавати, що не помічаєш нічого навколо. Тільки в неї самої від цього популярного влітку аксесуара вперто паморочиться в голові.

За роздумами не помітила, як опинилася перед величезною спорудою. Вулик бізнес-центру гудів бджолами-трудівницями, що літали зі швидкістю світла за різними дорученнями.

Катя з захопленням і страхом підвела голову, намагаючись розглянути верхівку хмарочоса.

На мить засумнівалася, чи зможе вона так працювати. Чи зможе. Має зуміти. Інакше як вони з бабусею впораються?

Дівчина рішуче зітхнула і, стиснувши кулачки, кинулася назустріч нескінченному потоку натовпу.

Одні входили, інші виходили. З сумками, тачками, колясками, кричучими та щасливими дітьми. Сум'яття змусило її знову здригнутися, незвично долаючи двері, що крутяться, пошепки молячись, щоб вони не заїли, коли вона всередині. Бо з її везінням все можливо.

- Ну бабусю, прорвемося, - прошепотіла вона, вливаючись у людський потік.

Сек'юріті, що з'явився змінити свого колегу, радісно ляснув у долоні, пам'ятаючи про прохання шефа підстерігати відповідну першу зустрічну. Не молодше двадцяти, не старшу за сорок, середньої комплекції, не надто потворної. Портрет "першої зустрічної" охоронця неабияк повеселив. Ох, відчуває п'ята точка, знову обидва шефи вляпаються в колотнечу.

Про всяк випадок, узяв на себе сміливість звузити коло "зустрічних" панянок лише до відвідувачів закритої території. І відмів надто зухвалих навіть на вигляд красунь.

Катя, що ввалилася в хол, ледь не приземлилася прямо в дбайливо розставлені руки зміни служби безпеки, що квапливо уносила ноги на заслужений вихідний.

Величезний центр радісно гудів маркетами та розважальними закладами для будь-якого віку та соціальних верств. Але підхід до ліфтів, що привозять прямо в ласкаві пащі офісних акул та отруйних планктонів, перегороджувала стійка охорони та турнікет.

Катя захвилювалась. Ні в оголошенні про вакансію, ні під час телефонної розмови ніхто не згадував про необхідність пропуску. Можливо, вона адресою помилилася?

Вирішила вийти надвір і ще раз звірити номер будинку з навігатором.

Сек'юріті радісно посміхнувся. Перед ним стояла симпатична молода особа, що почервоніла від спеки, злякано озиралася і явно підходила під задані критерії. Куди вона зібралася?

- Відступати пізно, - зі смішком уклав чоловік і попрямував до Каті. - Втратили щось?

- Та ось, - розгублено пробурмотіла вона. - Я на співбесіду, а мені не сказали, що тут перепустка потрібна.

Охоронець задумливо почухав потилицю. Він точно знав, що ні в одному з офісів вакансій немає. Співбесіди були в іншій частині центру. Однак йому з невідомої причини не хотілося упускати таку "першу зустрічну", не типову. І він узяв на себе сміливість в ухваленні рішення. Якщо їй потрібна робота, то вона її знайде і тут. А ні, то завжди встигне на цю свою співбесіду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍