Читати книгу - "Як я стала королевою, Ольга Обська"

Розділ 2. Не цукерочка

Ось тепер південний красень став схожим на короля.

— Тиран! — винесла йому вирок Аліса.

— Це жарт, моя королево. У нас не прийнято страчувати після полудня.

Заспокоїв. Бувають такі чоловіки, яким навіть чорний гумор пасує. Італієць був такий прекрасний зі своїми ремарками про страту, що хотілося його придушити.

— Хіба важко сказати, де санвузол? — докірливо глянула на нього Аліса і відкинула ковдру, збираючись підвестися з ліжка.

Це було, звичайно, сміливе рішення, тому що вона зовсім не була впевнена, що одягнена у щось пристойне. Але, на щастя, все виявилося не так вже й погано. На ній було щось, що нагадувало нічну сорочку, легку і місцями мереживну, але все ж таку, що надійно прикриває від шиї до п'ят.

Лікар трохи злякався.

— Сходжу по камеристку? — запитав сам себе.

А ось італієць не виявив жодного натяку на розгубленість. З цікавістю просканував Алісу знизу вверх і, продовжуючи сяяти своєю пекучою південною усмішкою, підійшов зі словами:

— Не потрібно кликати камеристку, Жанкарло. Поки йди. Я сам проведу королеву у ванну кімнату, — його рука лягла їй на талію.

А ось це дарма.

Аліса скинула п'ятірню і припечатала зухвальця вбивчим поглядом.

— Відразу попереджаю — руки не розпускати, бо ж у мене, взагалі-то, є розряд дзюдо.

Зазвичай ця фраза діяла на чоловіків як холодний душ, хоча не на всіх. Справа в тому, що в Аліси від природи було дуже миле личко — просто янгол, білява Барбі. І багатьох це збивало з пантелику. Насправді нічого ангельського, крім зовнішності, у Алісі не було. З дитинства її вважали зірвиголовою та пацаном у спідниці. Вона була енергійною, настирливою, наполегливою і вміла добиватися свого. Її свого часу до секції єдиноборств тому й віддали, щоб направити невгамовну енергію у мирне русло. Загалом вона цілком виправдовувала те, що про неї позаочі говорили викладачі: "не цукерочка".

Аліса помітила, що італієць і лікар напружено перезираються — цілі меседжі один одному посилають поглядами. Це на них інформація про розряд дзюдо таке враження справила чи що?

— Щодо дзюдо я не пожартувала. То де тут санвузол?

— Мелісо, боюся, ритуал вплинув на ваше здоров'я сильніше, ніж я думав, — погляд лікаря знову став співчутливим. — Можливо, знадобиться додаткове зілля.

— Так, Жанкарло, сходи за зіллям, — кивнув йому на двері італієць, і лікар одразу ж зник. — А ми, люба, поки поговоримо. Що ти мала на увазі під словом "дзюдо"?

Він зробив нову спробу притримати Алісу, але вона йому такої розкоші не дозволила — ще чого! Швидким кроком попрямувала до вбиральні. Тепер вона знала, де вона розташована. Аліса давно помітила, що в кімнаті всього двоє дверей. За одними з них зник Жанкарло, отже, вони ведуть у коридор. Виходить, другі двері ведуть у ванну кімнату. У такій шикарній спальні повинна ж бути власна ванна кімната?

Власник південної крові йшов за Алісою, але вона заскочила в санвузол і зачинила перед його носом двері. Хух, нарешті вона одна. Можна віддихатися. Не сунеться ж сюди італієць без дозволу? Хоча від цієї зухвалої королівської величності чого завгодно можна чекати.

Аліса обвела поглядом ванні простори (а це були саме простори, слово "санвузол" ніяк не в'язалося з кімнатою розміром із музейний зал). Підлога та стіни були облицьовані бордовим і білим каменем, дуже схожим на мармур. Крани, ручки, тримачі — все позолочене. Посередині кімнати розташовувалася велика ванна, вже наповнена блакитною прозорою манливою водою.

Одна зі стін була обвішана дзеркалами, а поряд, на товстому пухнастому килимі стояли дві кам'яні чаші з водою. Мабуть, цю воду використовують для вмивання. Аліса підійшла до однієї з чаш і насамперед глянула в дзеркало. Іноді вона сама дивувалася своїй здатності виглядати такою юною, милою і наївною, такою свіжою, незважаючи на будь-які потрясіння. Колись її це дратувало. Вона хотіла, щоб зовнішність більше відповідала характеру, була брутальніша. Набридли ці жарти про тупих блондинок. Аліса намагалася поміняти образ войовничим макіяжем та альтернативними стрижками, але це майже не допомагало. А зараз вона вже змирилася. Ну і нехай зовні вона чарівна красунечка, кожен хто посміє озвучити жарт з приводу кольору її волосся швидко дізнається, яка вона всередині.

Однак Аліса усамітнилася у ванній кімнаті зовсім не для того, щоб розглядати себе у дзеркалі, а щоб зрозуміти, що відбувається і як позбутися видінь. Вона поставила на полицю флакончик з підозрілою рідиною, що їй у руки всунув лікар, і, зачерпнувши долонями прохолодної води з чаші, хлюпнула собі на обличчя.

Повторила процедуру кілька разів. Ну, Алісо, давай, прокинься, струси з себе цю мару. Вода приємно холодила щоки, але картинка перед очима не змінювалася. Сяючи мармуром і позолотою, у дзеркалі відбивалася розкішна королівська ванна кімната.

Безглуздо було, звичайно, розраховувати на те, що вмивання допоможе позбутися галюцинацій. Але якийсь ефект від водних процедур все ж таки був. В голові остаточно прояснилося і прийшли свіжі думки. Щоправда, вони Алісі зовсім не сподобалися. Схоже, те, що з нею відбувається, це не галюцинації, не видіння та не сон. Це реальність. Тепер, коли вона залишилася сама і ніхто не відволікав її увагу, вона чітко усвідомила реальність того, що відбувається: вода в чаші, камінь, з якого вона зроблена, мармур, яким облицьовані стіни — все справжнє. Вона торкалася їх долонею і відчувала їхню текстуру. І грець із ним, з мармуром, але й та солодка парочка: ескулап з хитрючими очима та ітаційцеподібний гарячий король, теж, виходить, справжні? Ох, тільки цього Алісі бракувало.

Але де вони взялися? Чи краще сказати, як вона тут у них опинилася? Потрібно згадати, що трапилося у студентському клубі на тусовці, куди Аліса вирушила після занять. Там було людно і галасливо. Всюди обличчя, голоси. Пам'ять видавала інформацію уривчасто. Здавалося, справді, там, на вечірці, сталося щось важливе, але образи вислизали і розпливалися, так і не перетворюючись на чіткі спогади.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍