Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тільки не я, — зізнався я. — Коли я відкидаюся в кріслі й заплющую очі, зі мною відбувається лише одне!
— Це я теж помітив! — відповів Пуаро. — Це дивно. У такі моменти мозок мав би гарячково працювати, а не поринати в лінивий сон. Розумова діяльність — така цікава, така збуджувальна! Зайнятість маленьких сірих клітинок — це ж інтелектуальна насолода. Їм і лише їм можна довірити вивести нас із туману до правди…
Гадаю, у мене вже виробилася звичка відволікатися, щойно мій друг-детектив згадує маленькі сірі клітинки. Я вже стільки про це чув раніше.
Цього разу мою увагу привернули четверо осіб за сусіднім столиком. Коли монолог Пуаро закінчився, я зауважив із посмішкою:
— Пуаро, ви користуєтеся успіхом. Прекрасна леді Еджвер не зводить із вас очей.
— Без сумніву, їй повідомили, хто я, — сказав він, безуспішно намагаючись здаватися скромним.
— Гадаю, це ваші видатні вуса, — промовив я. — Вона замилувалася їхньою красою.
Мій друг непомітно погладив їх.
— Це правда, вони унікальні, — визнав він. — Мій друже, та «зубна щітка», як ви називаєте свої вуса — це щось жахливе, просто злочин, навмисне знущання над даром природи. Не носіть такі, благаю!
— Боже мій! — вигукнув я, проігнорувавши прохання Пуаро. — Леді підводиться. Гадаю, вона йде поговорити з нами. Браян Мартін заперечує, та вона не слухає його.
— Мсьє Еркюль Пуаро? — пролунав ніжний хрипкий голос.
— До ваших послуг.
— Мсьє Пуаро, я хотіла б поговорити з вами. Мені конче потрібно з вами поговорити.
— Звичайно, мадам. Сядете?
— Ні, ні, не тут. Я хочу поговорити віч-на-віч. Піднімемося нагору, в мій номер.
До жінки підійшов Браян Мартін і заговорив із несхвальним смішком:
— Джейн, почекай трохи. Ми ще не закінчили вечеряти. Як і мсьє Пуаро.
Але цю жінку було непросто відволікти від її намірів.
— І що, Браяне, в чому проблема? Вечерю принесуть у номер. Домовся з ними про це, добре? І, Браяне…
Вона пішла за ним і, здавалося, переконувала його в чомусь. Наскільки я зрозумів, чоловік опирався, хитаючи головою і суплячись. Однак вона взялася доводити щось іще наполегливіше, і, зрештою, знизавши плечима, він поступився.
Раз чи двічі під час їхньої розмови жінка зиркала на столик, за яким сиділа Карлотта Адамс, і я гадав собі, чи їхня розмова якось стосується американки.
Наполігши на своєму, Джейн Вілкінсон повернулася до нас, сяючи.
— Ходімо просто зараз, — сказала вона, сліпучою усмішкою запросивши й мене.
Те, що ми можемо не погодитися на її пропозицію, навіть не спадало їй на думку. Вона змусила нас піти за нею, і не подумавши вибачитися.
— Як мені пощастило познайомитися сьогодні з вами, мсьє Пуаро, — говорила вона дорогою до ліфта. — Дивовижно, як усе просто складається для мене. Я саме сиділа і думала, що ж мені робити, а тут ви за сусіднім столиком, і я сказала собі: «Мсьє Пуаро порадить, як вчинити».
Жінка перервалася, щоб сказати ліфтеру: «Третій поверх».
— Якщо я можу вам чимось допомогти… — почав було Пуаро.
— Звісно, що можете. Чула, ви найдивовижніша людина на світі. Хтось повинен вирвати мене з тієї скрути, у якій я перебуваю, і впевнена, що саме ви — та людина.
Ми вийшли на третьому поверсі, Джейн Вілкінсон провела нас коридором. Зупинившись на мить біля дверей, ми увійшли в один із найрозкішніших номерів готелю «Савой».
Кинувши білу хутряну накидку на одне з крісел, а інкрустовану коштовними камінцями сумочку — на стіл, акторка опустилась у вільне крісло і вигукнула:
— Мсьє Пуаро, мені потрібно якось позбутися свого чоловіка!
Розділ другий
Вечеря
Моєму бельгійському другові знадобився певний час, щоб оговтатися.
— Але, мадам, — промовив він, блиснувши очима, — позбуватися чоловіків — не моя спеціалізація!
— О, звісно, я це знаю.
— Вам потрібен юрист.
— А тут ви помиляєтесь. Я вже сита по горло тими юристами. Я мала справу і з чесними юристами, і з шахраями, та жоден із них мені не допоміг. Юристи просто знають закон, і вони, здається, позбавлені хоча б якогось здорового глузду.
— А я ні, по-вашому?
Акторка розсміялася.
— Подейкують, мсьє Пуаро, у вас чуття, як у кота.
— Comment?[6] Як у кота? Не розумію.
— Що ж, ви саме той, хто мені потрібен.
— Мадам, маю я чи не маю трохи клепки, — насправді, маю, не прикидатимусь. Але ваша дрібна справа — не мій жанр.
— Не розумію, чому ні. Це ж проблема.
— О, це точно!
— І складна, — продовжувала Джейн Вілкінсон. — Я сказала б, ви не з тих, хто боїться труднощів.
— Дозвольте привітати вас із правильним здогадом, мадам. Але ж знову, я не проводжу розслідувань для розлучень. Воно не зовсім приємне… ce métier là[7].
— Дорогий мій, я не прошу вас шпигувати. Це нічого не дасть. Але я мушу позбутися того чоловіка, і я впевнена, що ви могли б розповісти мені, як це можна зробити.
Пуаро трохи помовчав, а тоді відповів. У його голосі з’явилися нові нотки:
— По-перше, скажіть мені, мадам, чому ви так сильно хочете «позбутися» лорда Еджвера?
Акторка не завагалася з відповіддю, що була швидка і продумана:
— Чому ж, я скажу. Я хочу одружитися знову. Яка ще причина може бути?
Її величезні блакитні очі випромінювали щирість.
— Хіба не легше розлучитися?
— Ви не знаєте мого чоловіка, мсьє Пуаро. Він… Він… — Співрозмовниця здригнулася. — Я не знаю, як пояснити. Він дивакуватий, не такий, як інші.
Вона помовчала, а тоді продовжила:
— Йому не слід було одружуватися… ні з ким. Я знаю, що кажу. Я не можу це описати, та він — дивний. Перша дружина, знаєте, утекла від нього. Покинула тримісячну дитину. Він відмовився давати їй розлучення, і нещасна жінка померла десь за кордоном. Тоді він одружився зі мною. Що ж, я не витримала, злякалася. Я покинула його і поїхала у Штати. У мене немає приводів для розлучення, але навіть якби вони були, він би навіть не помітив їх. Він — якийсь фанатик.
— Мадам, у деяких штатах Америки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
