Читати книгу - "Обіцянка, Вайлет Альвіно"

Розділ 1.3

Ой... 

Я застигла... 

А що це торкається моєї ноги?! 

Ааа! Караул... це його...

- Саш... Саш... відсунься...а? - І спробувала посунути його тушку руками. Ногами вирішила не рухати...від гріха подалі...

Та натомість хватка його стала навіть міцніша... Та ще й деякі специфічні метаморфози почали відбуватися...

Щоб його!

- Саш! - рявкнула від безвиході. 

Ну він і піскочив

Та чомусь опинився не в сидячому положенні...а в лежачому... на мені... 

А я, пам'ятається, все ще гола лежала, тому так...пробудження в нього було цілковите...

- Аліно? - він декілька секунд дивився на мене. Пильно так дивився, але здається ніяк не міг зрозуміти де він, і що відбувається.

Опустив очі до низу, де йому відкрилася дуже цікава картина на мої груди. Легенько гойднув тазом, викликаючи у мене одночасно табун мурах і паніку.

- Ее, Саш... а може не треба?

- Аліно? Ааа...це не сон? - нарешті в його очах почало з'являтися розуміння ситуації.

- Доброго ранку..., - не знайшла сказати нічого кращого.

- Ох йо! - і нарешті він скотився з мене, при цьому очевидно рятуючи свою честь та гідність і тим самим забираючи у мене ковдру.

- Аа! Куди? Віддай! - я схопилася за край, що хотів втекти від мене тим самим намагаючись прикрити хоч щось. 

Його погляд знову впав куди не слід... 

І ковдру він відпустив...

Зовсім...

Тепер вона була у мене вся, і вже мої очі дивилися туди куди не треба.

Зрозуміти що нікуди нам з під спільної ковдри не дітися, зайняло декілька хвилин. 

Так...чимало, дорослі люди ніби. Та похмілля й стресова ситуація не сприяють адекватній роботі мозку.

- І що будемо робити? - спитав Сашко, намагаючись взагалі не дивитися в мій бік.

- Нуу...вдягатися? - Можна було звичайно подумати про більш глобальні проблеми, та питання голого тіла зараз як-не-як гостро стояло на питанні денному.

- Ти знаєш де твій одяг?

- І гадки не маю...

- Закрий очі, а я пошукаю, - запропонував друг. Що ж пропозиція раціональна.

Замружилася й дала добро на пошук нашого одягу. Але просто не змогла втриматися й все-таки підглянула... Трясця, а зад у нього таки гарний. І чому я раніше не помічала?

- Хей! Ти підглядаєш! - здається мене спалили.

- Та то щось в око попало, - спробувала викрутитися я, та мені не повірили. А через секунду, в око й справді щось потрапило...

Одяг, яким у мене жбурнув друг.

Мені люб'язно повідомили, що спідня білизна друга вже на місці і я можу зайнятися своєю. Сіла на ліжку спиною, ну щоб не підглядав як я. Та очевидно не мені одній цікаво, що там і як. Як виявилося моє відображення було непогано видно у дзеркалі шафи.

- Хей! - кинула в нього подушкою

- Що?! Око за око, подруго.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍