Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Розділ 2. Потяг.

                Розділ 2. Потяг.

Ляна бігала по квартирі, як причмелена. Якби хтось подивився на цю картину збоку, то подумав би, що десь точно щось горить.

Дівчина вхопила валізу, цьомнула в мордочку песика Дзюрика, швидко накинула вітрівку, взула мешти, з яких ледве не випала на сходах, і чкурнула у двір.

-Ляно, ну де ти блудиш? І що це на тобі за лапсердак? Кращої куртки не було? А шкарпетки і мешти? Це ж...

-Мамо, ти ж бачиш, я не встигаю, - терпляче пояснювала Роксоляна, запихаючи здоровенну валізу у багажник, - то про яку кращу куртку, шкарпетки і мешти може йти мова?!

-З тобою, донечко, чиста катавасія. - мама скрушно похитала головою. - Швиденько сідай, бо твої друзі вже, напевно, думають, що ти маєш до холери часу і в тебе є знайомий водій потяга, бо інакше там на вас, прошу пані, ніхто чекати не буде!

І от Ляна з мамою приїхали на вокзал. Дівчинка поцілувала матір в щоку і побігла до друзів, які махали їй з перону.

-Допомогти з валізою? - поцікавився Андрій.

-Якщо зможеш підійняти і занести, то допомогти, - недбало махнула рукою Роксоляна і посміхнулася.

-Ти в цирк зібралася? - єхидно мовив Стьопа.

-Прошу вибачити? - не зрозуміла Ляна.

-А хіба ні? Ти ж вбралася, як стрик на Великдень, - і Стьопа прикусив губу, тримаючись з останніх сил, щоб не тріснути зі сміху.

Тільки тепер Ляна зрозуміла. Шкарпетки.. Одна сіра, друга майже чорна. Ще й до всього, мешти, які вона взула в останній момент, - геть-чисто засмальцьовані, а оцей, як мама казала, лапсердак, сіро-буро-синього, чи якого там кольору, зовсім вже потертий. Ляна почервоніла до коренів волосся, поки друзі надривали животи зі сміху.

-Ха-ха-ха, тримайте мене семеро. Як кумедно, - іронічно засміялася Ляна, - але не переживайте, любі друзі, я маю запасні речі. Хоча, до кого я говорю? Вам же не в голові мої розпаровані шкарпетки з брудними мештами?

Але тепер вже і Ляна заусміхалася. Стьопа так реготав, що сперся на якусь непевно забиту в землю палицю. Та палиця спочатку трохи перекособочилася, а потім з грюкотом гупнулася на штрики. Хто і коли забив той патик - не знати, але Стьопа так гахнувся об землю, що вона під ним аж затряслася. Потім, коли всі зайшли в потяг, він був змушений ховати величезну бурякову гулю під своєю русявою чуприною, хоча йому це і не дуже вдавалося…

                   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍