Читати книгу - "Безлюдні острови 9, Вальдемар Лисяк"

- сказав професор, - про це говорить один старий малюнок.

- Де він?

- Я бачив його за кордоном, пам’ятаю, в якій бібліотеці. Якщо ти хочеш його, то повинен відправити мене туди...

- А ти його привезеш?

- Ні, я його пришлю, мій приятель, щоб ти допитав його на допиті п'ятого ступеню. Він тобі все розкаже.

Я вважав за краще не ризикувати з тортурами - він був старий і міг померти. Я відпустив його. Вранці я отримав листа. Всередині був фотографічний відбиток із зображенням обличчя молодої людини, а на звороті два англійських слова: GO HOME! Я хотів уважніше роздивитися це обличчя, але у вікно пробилося сонячне світло і задзвонив будильник.

Я довго не відкривав очей, намагаючись наздогнати сон, що відпливав від мене, але марно. На протязі безлічі вечорів я хотів, щоб сон повернувся, але він не хотів.

Через кілька років, коли Вернер Херцог отримав спеціальний приз журі в Каннах за "Кожен за себе і Бог проти всіх", один із тижневиків замовив мені есе про Хаузера. Я звернувся до спеціальної літератури, зокрема: до нотаток першого вчителя Каспера, Георга Даумера, викладача гімназії в Нюрнберзі. І там я знайшов обличчя зі свого сну! Даумер назвав це "головою", написавши так:

"Одного дня в листопаді я застав Хаузера за малюванням голови людини, точніше портрета. Ксцпер пояснив мені, що він бачить цю голову (…) Тоді він був у якомусь трансі, у стані духовного напруження, без якого він, мабуть, нічого б не намалював. Лише через деякий час він намалював волосся, але голови він уже не бачив, тому зробив це безладно, на основі невиразного спогаду (...) Коли після смерті Хаузера мене відвідав граф Стенхоуп, щоб зробити мене союзником в своїй огидній полеміці, я показав йому цей фантастичний малюнок, який не доставив йому приємності. Він одразу ж відклав його, зі страхом — наче боявся".

"Голова", намальована Хаузером

Ці кілька речень я піддав такій ретельній перевірці, що навіть допит десятого ступеня не витяг би з них більше. Спочатку я запитав: чого налякався лорд Стенхоуп, дивлячись на "візіонерський малюнок" Хаузера? І який зв’язок це може мати з Людвігом? Я знайшов один: англієць був педерастом; реалізуючи політичну інтригу, він також, при нагоді, намагався спокусити Каспера: писали, що він запалав до хлопця "огидною любов'ю", на що опікуни знайди обурювалися. Можливо, у педиків є якесь сьоме почуття, тому що Людвіг II Баварський також віддавав перевагу красивим херувимам над жінками, і хоча його педерастія була дуже "затушованою" (можливо, лише платонічною), це не викликає сумніву. І, можливо, вбачати в цьому якийсь зв’язок так само безглуздо, як порівнювати недружні та непідтверджені думки, які пропагувалися після смерті Хаузера (божевільного міфомана, який покінчив життя самогубством, щоб демонізувати свою легенду), і Людвіга (божевільного міфомана-самогубця). Але ж, якщо і дійсно "на світі є речі, які і не снилися вашим філософам", то я маю право на сюрреалістичні сни.

Я не кажу зовсім, що голова, намальована в трансі незграбною рукою Хаузера, безумовно, є обличчям Людвіга II Баварського. Але я дивуюся, що ніхто досі не помітив певного трагічної послідовності в смертоносному ланцюзі Віттельсбахів, що починається від від Штарнберзького озера — ніби якесь страшне прокляття чи фатум спали в останні п’ятнадцять років минулого століття на цю родину, на землі якого (якщо не з його ініціативи) помер у 1833 р. Каспар Хаузер. Людвіка Віттельсбаха витягують із води в 1886 році. Його двоюрідна сестра Зофія Віттельсбах, єдина жінка, з якою він був заручений, згорає заживо в 1897 році. Її сестра, імператриця Австрії, Елізавета з сімейства Віттельсбахів, єдина жінка, з якою він був заручений, падає під ударом кинджала (напильника) у 1898 році. Раніше (1889) єдиний син Єлизавети, ерцгерцог Рудольф, здійснює надзвичайно загадкове самогубство (або "самовбивство"[2]), відоме як "драма в Майєрлінгові". Щоб перелічити лише ці жахіття.

Імператриця Єлізавета Людвіг ІІ Баварський (в мундирі і коронаційних шатах)

У своїх нотатках Даумер на кожному кроці підкреслює величезні паранормальні схильності Хаузера. Знайда був надзвичайним телепатичним і магнітним медіумом, в тому числі він "зчитував", які жести робили за його спиною, відчував випромінювання схованих металів і мінералів, дивно впливав на тварин тощо. Я знав, що такі явища роблять пророчі малюнки, але це не просунуло мене ні на крок.

Ще була проблема двох слів на зворотному боці малюнка, який я бачив у своєму кошмарі. Спочатку я не надавав їм значення: Написи: YANKEE GO HOME! (Янкі геть! Докладно ж: Янкі, йдіть додому!) з'являються на стінах тих країн, які американці тиранізують. У країні з мого сну мені довелося бути сатрапом-маріонеткою, якого прислали США, і тому професор із задоволенням гаркнув мені: "Пшол вон!" – так я собі поясняв. Лише коли я натрапив на книгу Кшиштофа Боруня та Стефана Манчарського "Таємниці парапсихології", в якій я прочитав згадку про найвідомішого британського окультного медіума ХІХ століття, Даніела Дангласа Хоума, мене щось ткнуло.

Я звернувся до англійських першоджерел, щоб дізнатися, що Хоум творив справжні спіритичні чудеса, що, незважаючи на численні перевірки, він ніколи не ошукував, і що його життя та діяльність досі для науки є горіхом, який треба розгризти. Я також дізнався, що він подорожував Німеччиною. Але найбільш інтригуючим було те, що Хоум народився в рік смерті Хаузера (1833) і помер у рік смерті Людвіга (1886), через вісім днів після нього. Я зрозумів, що знак GO HOME означає "Йди до Хоума" (звернись до Хоума), але як я міг піти запитати того, хто помер сто років тому? Знання, що Хоум був тим, хто знав, було даремним. Я стояв там, переконаний, що між Хаузером і Віттельсбахом існує кривавий зв’язок, але не міг цього довести.

Я можу лише довести, що вони обидва належали до світу казки. Каспар опинився там ненавмисно, ставши героєм легенд завдяки ворогам і Фейєрбахові. Людвіг створив цей світ сам.

Він був сином Максиміліана II, короля, поета і філософа. Був Віттельсбахом, а Віттельсбахи були одним із найстаріших правлячих домів у Європі. Він був красивим - у нього було