Читати книгу - "Моя помилка, Куп"

Сестра мене смикала, та вона теж була присутня на цьому дивному святі, щоб проконтролювати ситуацію, і змушувала й далі ходити по залах і виглядати Білла. Ні, у нас не вся родина божевільна, тільки жіноча її частина. У момент, коли я почала майже скиглити від втоми від ходьби та нудьги, сестра вручила мені келих із якимось каламутним коктейлем і змусила випити залпом. І стало не так нудно. Я дуже давно не пила і алкоголь діяв на мене чудовим чином – вся моя тупість та ідіотизм зникали, і я ставала жвавою та зухвалою, а колишній чоловік цього не любив, тому й не пила майже.

Після першого коктейлю пішов другий і вечірка мені почала подобається, тільки от повітря не вистачало – не знаю, в чому полягав перформанс, але людей ставало більше.

Вирішила вийти на свіже повітря, благо вересень видався відносно теплим, але на широкій терасі так само було достатньо народу, тому довелося тут проштовхуватися. Поки я пробиралася крізь натовп чи то п'яних, чи то обкурених людей (та що це за перформанс такий), люди на мопедах почали виконувати якісь трюки і частина з них вирішила продемонструвати свої вміння саме на терасі, саме в момент, коли я намагаюся не потонути у натовпі людей. А наступної секунди на мене мчить двоколісне залізне щось, та ще й радісно кричить.

– Обережно! – цей голос я знаю. Його руки знову підхоплюють мене ззаду і забирають від небезпеки у вигляді мопеда. Він притягує мене до себе, і піднімаючи над землею, тягне до стіни. Тут пара барних столиків та високих стільців, він сідати на один із них все ще тримаючи однією рукою моє тіло.

- Привіт, - говорю я не обертаючись

- Привіт, - відповідає він і я чую, як затягується цигаркою.

Його ліва рука все ще обіймає мене за талію, при цьому він, напівсидячи на стільці іншою рукою тримає сигарету - я йому як кишеньковий песик, господи вибач.

- Мені починає здаватися, що тобі подобається мене рятувати, - ну ось, пані та панове, це прокинувся алкоголь у мені, знайомтеся.

- Мені теж так здається, - він вимовляє, видихаючи дим і все ще стискаючи мене, - як ти сьогодні?

Ну, що я можу йому відповісти? Та все що завгодно, але ні, натомість я просто киваю. Кому ти бляха киваєш, він позаду тебе, дуриндо.

Якусь хвилину ми простояли мовчки, спостерігаючи за тим, що відбувається навколо – мопеди нікуди не поділися. Як і алкоголь у моїй крові, але поки що він не прагнув видати щось ще маячне. На все, що я зважилася, це доторкнутися до руки Білла, тієї, що він мене ще стискав, і відчути, наскільки міцною вона була.

- Ти вже можеш мене відпустити, - сказала я не знаю чому. Мені не хотілося йти з його обіймів, але хотілося знову побачити гарне обличчя та ямочки на щоках.

- Можу… - він знову видихнув дим, але руку не прибрав.

Секунди, а може хвилини, і ми знову мовчимо, а потім знову видаю:

- Відпусти, - майже чути. На випадок, якщо хтось запитає – я це сказала, я на нього не вішалася як шалена фанатка

- Не хочеться ... - цього разу він гасить свою цигарку, і не випускаючи мене, ривком розвертає до себе обличчям.

Тепер я стою між його ніг (однієї він уперся в підлогу, а іншу зігнув на стільці), а руки його все ще тримають мене за талію, ну або шо там у мене на тому місці.

- Привіт Ам, - посміхнувся так широко, що я засяяла у відповідь сама того не бажаючи

- Привіт Білл

- Ти не працюєш сьогодні?

- Дивлячись що ти називаєш роботою, - заткнися ти, Христа заради, що за тупа відповідь

- Добре виглядаєш, - він оцінив мене з голови до ніг і знову повернув свій погляд у мої очі, - ця сукня йде тобі більше, ніж моя сорочка

І я тупо дивлюся на нього та посміхаюся. Мовчки. Чорт забирай, ну не мовчи ти. Але я все ще мовчу.

- Принести тобі випити? Або ...

- Ні! – випалюю я і торкаюся його рук. Долоні пульсують і стискають мене, при цьому він кокетливо дивиться своїм пожираючим поглядом, ну чи мені так здалося, і тут починає прикусувати свою нижню губу. Це що сигнал?

- А чого ти хочеш? - Він що теж п'яний?! Не розумію, це зі мною взагалі відбувається?

І замість того, щоб сказати йому, як я хочу жити в його руках вічно, тонути в цих очах і цілувати ці губи-бантики, я п'яна дурня випалюю те, чого говорити в жодному разі не можна.

- Я хочу не почуватися дурою поряд з тобою, але саме так я почуваюся. Ні, не твоя в цьому вина, просто я так давно не відчувала на собі такого погляду, так давно не була ні в чиїх обіймах, я давно не почувала себе жінкою – бажаною та красивою. А тобі це вдалося лише одним жестом. Не знаю, може вас акторів цьому спеціально вчать, але це дуже круто – ти начебто нічого і не робиш, а хтось стає трохи щасливішим… І я хочу відчувати це довше, ось чого я хочу…

На одному подиху випалила, тричі пошкодувала, але затамувала подих в очікуванні відповіді. Але сміливою мене складно назвати, тому, коли він відкрив рота щоб відреагувати на все мною сказане, я просто вирвалася з його рук і втекла. Так, буквально бігла, до того самого туалету, де зняла з нього сорочку і замість свого імені простягла жалібне «ам…»

Залишок вечора пройшов, як у тумані. А потім руки, на цей раз моєї сестри, забрали і відвезли мене додому.