Читати книгу - "Кохання-зітхання, Вікторія Рудь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Вам недобре? – занепокоїлась чорнява дівчина-продавець.
– Ні, ні…все чудово, – чоловік зачаровано дивився на неї.
Дівчина впіймала його погляд і мимоволі в неї промайнула думка: «Який красень!».
– Пробачте, – сказав він, – побачив вас і забув, за чим прийшов.
Дівчина засміялася. Здавалося, чоловік і справді не знав, чому зайшов у крамницю.
– Можна з вами познайомитися? – усміхаючись, запитав чоловік і,не дочекавшись відповіді, подав дівчині руку. – Мене звати Гліб.
– Рита, – сказала дівчина і теж подала руку. Він довго не відпускав її.
Ліринка спостерігала за тим, що відбувається, і плескала в долоні. Їй дуже подобалося дивитися, як працюють чари Амурки. Та сама Амурка чомусь була незадоволена.
В крамницю почали сходитися люди. Гліб нарешті згадав, що у його сестри День народження, а вона – велика цінителька справжнього мистецтва, тож купивши картину, вийшов з крамниці.
– Полетіли за ним, – сказала Амурка, розправивши прозорі крильця. Її голос звучав дуже стурбовано.
– А швидколіт? – запитала Ліринка.
– Залишимо тут. Потім за ним повернемося.
На вулиці Амурка дуже пошкодувала, що не взяла швидколіт. Дув сильний вітер і вони ледве встигали за чоловіком.
– Чому ми так поспішаємо? – не зрозуміла Ліринка.
– Я все поясню, як долетимо, – пообіцяла подрузі Амурка.
На щастя летіти довелося недовго. Гліб сів у машину. Амурка з Ліринкою примостилися йому на плече. Дорогою Амурка розповіла подрузі, що попала в чоловіка стрілою випадково. Він не мав закохуватися в цю дівчину, бо ця дівчина заручена з іншим чоловіком, в якого Амурка пустила стрілу ще два роки тому. А як тепер виправити цю ситуацію Амурка не знає, бо немає стріли, яка б «розкохувала» закоханого. Ліринка сплеснула в долоні і зачепила своєю лірою чоловіка. Він потер щоку.
– Ой! – тільки й сказала Ліринка.
– Що означає твоє «Ой!»? – занепокоєно запитала Амурка.
– Я ненароком його зачепила.
– Пусте, – спокійно сказала подруга, – може напише пару віршів.
– Думаєш він творча людина?
– Та ні. Він професор. Вивчає поведінку якихось рептилій – чи то крокодилів, чи черепах, не пам’ятаю. Мені заборонено було до нього наближатися, тому що його єдине кохання – це наука.
– То ти «сплутала йому всі карти»?
Амурка з докором подивилася на подругу і та поспішила виправитися:
– Точніше, ми сплутали – тепер він ще й вірші писатиме.
– Не переймайся ти так, Ліринко! Багато закоханих пишуть вірші.
В цей час авто зупинилося біля будинку. Гліб вийшов з машини, взяв картину і букет червоних троянд, які лежали на задньому сидінні, а потім натиснув на дзвінок. Двері відчинила пухкенька блондинка.
– З Днем народження, сестричко!
– Дякую! Ти чудовий брат!
Гліб усміхнувся, він дуже любив хвалебні оди на свою адресу. Завжди намагався бути найкращим в усьому.
– Заходь, я пригощу тебе кавою з солодощами.
– Солодощі – це зайва вага, – повчальним тоном сказав Гліб. – Ти ж знаєш, я не їм їх.
– І коньяку не вип’єш?
– А коньяк вірменський?
– Так, Арарат сім років витримки.
– От, спокусниця! Добре, зайду хвилин на десять, бо я поспішаю, а тепер ще й таксі доведеться викликати!
Амурка і Ліринка влетіли в будинок слідом за Глібом, який через передпокій пішов у вітальню і буквально впав на канапу.
– Виглядаєш втомлено, – сказала сестра.
– Багато роботи. Ти ж знаєш, Леро, в мене літак у неділю.
– От, добре! – зраділа Амурка, – Очі не бачать – серце не сумує.
– Може б ти не їхав? – турботливо запитала Валерія, наливаючи обом потроху коньяку.
– А оце погана думка! – запротестувала Амурка.
– За твоє здоров’я! – Гліб залпом випив коньяк і поставив чарку на журнальний столик. – Давай не будемо знову повертатися до цієї розмови. Я не уявляю свого життя без науки.
– Який розумний чоловік! – продовжувала радіти Амурка. – Робота має бути на першому місці.
– Я не впізнаю тебе, подруго, – дивувалася Ліринка, – ти ж казала, що головне в житті кохання.
– Тільки не в цьому випадку, – відповіла Амурка.
– Але ж наукою і тут можна займатися! Необов’язково летіти в Австралію, – не вгавала Валерія.
– Цей «пончик» починає діяти мені на нерви! – сердито крикнула Амурка.
Ліринка ще ніколи не бачила подругу такою схвильованою і всіляко намагалася її заспокоїти, тому висловила припущення:
– Щось він не схожий на закоханого. Може твоя стріла бракована?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання-зітхання, Вікторія Рудь», після закриття браузера.