Читати книгу - "Дім Жахів, Voron"

Олексій заглянув у кімнату і був вражений затишком, що панував усередині. М’які дивани, свічки і приглушене світло створювали атмосферу тепла і спокою.
— Це прекрасно, — сказав він, і на мить його тривоги розвіялися.

Елазар кивнув, задоволений їхньою реакцією, і повів Наташу до наступних дверей. Вона відкрилася, відкриваючи вид на просторе приміщення з великими вікнами, з яких відкривався мальовничий вид на окутані туманом ліси.
— Ваша кімната наповнена світлом і свіжим повітрям, — промовив Елазар. — Тут ви зможете відпочити і відновити сили.

Наташа, обводячи поглядом кімнату, відчула, як внутрішнє напруження йде. Її обличчя розцвіло усмішкою.

Наступною була кімната для Кирила. Елазар відкрив двері і сказав:
— Тут ви знайдете атмосферу спокою і усамітнення, щоб зосередитися на своїх думках.

Кирило увійшов всередину і був приємно здивований, побачивши м’яке крісло і книги, акуратно розставлені на полицях. Це було саме те, що йому потрібно.

Марина була наступною, і коли Елазар відкрив четверті двері, вона побачила, що кімната оформлена у світлих тонах, з рослинами, які надавали їй життя.
— Ваша кімната повна зелені і свіжості, — промовив він, і Марина відчула, як її серце наповнилося спокоєм.

Нарешті, Елазар підійшов до Сергія. Він відкрив останні двері, за якими ховалася усамітнена кімната з красивим каміном і зручним ліжком.

— Тут ви можете розслабитися і відпочити, — сказав Елазар, і Сергій, відчуваючи тепло і затишок, кивнув на знак подяки.
Коли всі герої опинилися у своїх кімнатах, Елазар усміхнувся і промовив:
— Ви можете залишитися тут стільки, скільки хочете. Насолоджуйтеся, і я повернуся за вами пізніше.

Двері м’яко закрилися за ними, і кожен із героїв відчув, як заспокійлива атмосфера готелю огортає їх, створюючи ілюзію безпеки. Проте за цією дружньою оболонкою ховалися тіні їхніх страхів, які повільно почали просочуватися на поверхню.

Коли Олексій увійшов у свою кімнату, його одразу окутало тепло і затишок. М’яке світло від свічок створило атмосферу спокою, і він дозволив собі розслабитися, відчуваючи, як напруга відходить.
«Це місце здається ідеальним, щоб забути про реальність», — подумав він, підходячи до вікна і дивлячись на туманні ліси за межами готелю. «Може, все це — просто гра? Я зможу піти звідси, не прийнявши жодних рішень».

Але в глибині душі його терзали сумніви. «Що, якщо це всього лише ілюзія? Яка справжня мета цього місця?»

Наташа, опинившись у своїй кімнаті, відчула, як темні думки починають відступати. Вона насолоджувалася красою свого оточення, але її серце продовжувало калатати від тривоги.
«Елазар здається дружнім, але чи може хтось бути таким добрим у такому місці?» — розмірковувала вона, сідаючи на м’яке ліжко. «Я не повинна розслаблятися, це може бути пасткою. Але, можливо, мені просто варто насолоджуватися моментом, поки є така можливість».

Вона згадала про свої страхи, про те, що може чекати її попереду, і знову відчула легку тривогу.

Кирило увійшов у свою кімнату і миттєво відчув себе затишно. Він із зацікавленістю дивився на книги, які заповнили полиці.
«Як дивно, що я можу відчути себе тут у безпеці», — думав він, відкриваючи одну з книг і вдихаючи запах старих сторінок. «Але як я можу забути про свої страхи? Вони все одно прийдуть за мною».

Внутрішньо у нього зріла думка: «Якщо це справді пастка, мені потрібно бути готовим. Але, може, зараз варто просто відволіктися на щось приємне?»

Марина була в захваті від своєї кімнати, наповненої зеленню та живими рослинами. Вона відчувала, як її дихання стає глибшим і рівнішим.
«Тут так красиво… Може, мені вдасться позбутися всіх турбот хоча б на короткий час», — розмірковувала вона, відчуваючи, як рослини випромінюють спокій.

Але незабаром у її голові почали з'являтися тіні. «А що, якщо все це — обман? Я не можу дозволити собі занадто розслабитися. Що, якщо насправді все це затягує мене в небезпеку?»

Сергій увійшов у свою кімнату, наповнену затишком і теплом каміна. Він сів у крісло, закривши очі і насолоджуючись атмосферою.
«Все це виглядає як мрія», — думав він, відчуваючи, як розслабляються його м’язи. «Але я знаю, що здійснені мрії іноді стають кошмарами».

Його розум не давав спокою: «Що за ігрища відбуваються тут? Чому я тут опинився? Я повинен бути на чеку, навіть якщо все виглядає так ідеально».

Герої, насолоджуючись атмосферою своїх кімнат, не помічали, як над ними скупчуються хмари. Тепло і затишок готелю затлівали будь-які тривоги, а звуки дощу, який починав барабанити по склі, здавалися скоріше заспокійливими.

Однак незабаром, коли вони почали занурюватися в свої думки і насолоджуватися затишком, пролунав перший гучний удар грому, який відлунював по коридорах готелю. Ззовні розгорілася буря: вітер завивав, а дощ став лити як з відра, створюючи загрозливе завивання.

Небо потемніло, і яскраві спалахи блискавки розривали нічний спокій. Скрип підлоги в коридорі став чутнішим, і вікна в кімнатах героїв з гучним тріском відкрилися, наче хтось невидимий намагався увійти. На душі у героїв стало неспокійно.

Як тільки вікна з гучним тріском відкрилися, холодний вітер пронісся по кімнатах, немов передвіщаючи грозу, яка вже обрушилася на світ за межами готелю. Грім гримів усе голосніше, і блискавки яскраво спалахували в нічному небі, розриваючи темряву на шматки.

Кожен із героїв відчував, як їхній спокій починає руйнуватися, залишаючи тільки страх і невпевненість.

Олексій повільно підійшов до відкритого вікна, його серце калатало в грудях. Він дивився на розбурханий ліс, який, здавалося, був сповнений зловісних тіней. «Щось не так», — прошептав він, не в змозі відвести погляд від горизонту.

Наташа залишилася стояти, не знаючи, як реагувати на те що відбувається. «Чому я відчуваю, що тут за мною хтось спостерігає?» — думала вона, прислухаючись до звуків, які нагадували кроки за дверима.