Читати книгу - "Король Космічних Ковбасок, Герцог Фламберг"

Розділ 2

Дмитро, стиснувши в руці золотий кулон, відчував, як його серце перетворюється на розпечений вулкан. Кохання до дівчини, якої він ніколи не бачив, переплелося зі спрагою помсти до заклятого ворога. Жирний Кіт – це було ім’я, яке викликало в нього огиду і водночас незрозумілу приязнь. Адже вони були дзеркальним відображенням один одного – два космічні пірати, що боролися за виживання у безмежному космосі.

"Перепелиця", його вірна супутниця, здригнулася, відгукнувшись на команду капітана. Дмитро ввів координати останнього відомого місця перебування Жирного Кота і віддав наказ на зліт. Корабель відірвався від станції, залишивши її маленькою іскоркою в безмежному космосі.

Подорож перетворилася на справжню космічну одисею. Дмитро відвідував дивні планети, де росли дерева з алмазними плодами, а річки текли з рідкого золота. Він зустрічав істот, про існування яких міг лише мріяти: пухнасті, як хмаринки, чудовиська, які хотіли обійняти його настільки міцно, що Дмитрові доводилося використовувати свій лазерний ніж, аби звільнитися. Були й розумні рослини, які запрошували його на чаювання з метеоритами, запевняючи, що це дуже корисно для травлення.

"Знаєте, друже, – звернувся він до штучного інтелекту корабля, – я починаю думати, що цей Всесвіт – це величезна вечірка, на яку мене ніхто не запрошував."

 – ШІ: Можливо, це просто не ваша вечірка, капітане. Або ж ви просто запізнилися.

Дмитро посміхнувся. "Може бути. Але я все одно прийду і влаштую тут власний хаос".

Кожна нова зустріч, кожна нова планета підсилювали його рішучість. Він все ближче був до мети. Але чи був він готовий до зустрічі зі своїм ворогом? Чи зможе він зберегти холодний розум у розпалі битви? Або ж емоції візьмуть гору?

Коли "Перепелиця" нарешті досягла системи, де, за чутками, переховувався Жирний Кіт, серце Дмитра завмерло. Перед ним розкинулося величезне астероїдне поле, серед якого ховалося гніздо його ворога.

 – Дмитро: Ну що ж, "Перепелиця", пора розправити крила.

І корабель кинувся в гущу астероїдів, готовий до будь-яких випробувань.

Дмитро мчав крізь астероїдне поле, його серце билося в такт гулу двигунів. Кожен маневр "Перепелиці" був випробуванням на міцність і для корабля, і для його капітана. Попереду його чекала зустріч з Жирним Котом, але доля вирішила піднести йому ще один сюрприз.

Раптом з-за астероїда виринув старий, пошарпаний корабель піратів. Вони виглядали як збірна солянка з різних галактик: один із зеленим гребенем на голові, інший – з трьома очима, а капітан – з величезною золотою зубною коронкою.

 – Эй, ти хто такий? – прогримів капітан, його голос нагадував гуркіт грому. Дмитро відчував, як його серце пропустило удар. Несподівана зустріч вибила його з колії.

 – Дмитро Корч, мандрівник, – відповів він, намагаючись приховати хвилювання. – А ви хто такі?

 – Ми – Королі Космічних Піратів! – пишався капітан, поплескуючи себе по грудях. Його голос звучав так, ніби він оголошував себе володарем Всесвіту.

 – А ти, мабуть, новенький у цих краях? – запитав один з піратів, хитро примружуючи око. Дмитро кивнув, відчуваючи себе маленькою мухою в павутині.

 – Так, – зізнався він. – Я шукаю одного пірата, Жирного Кота.

Пірати переглянулися, обмінюючись поглядами, повними здивування та інтриги.

 – О, Жирний Кіт! – зареготали вони. – Ми чули про нього. Справжній пройдисвіт! – їхній сміх був таким гучним, що Дмитро здригнувся.

 – А ти що, хочеш його вбити? – запитав один з піратів, блиснувши оком. Дмитро замислився. Він не знав, що відповісти. Помста кипіла в його серці, але він не хотів ставати таким же, як його ворог.

 – Ні, – відповів він нарешті, намагаючись звучати впевнено. – Я хочу з ним поговорити.

Пірати переглянулися.

 – Ну, добре, – погодився капітан. – Заходь на борт. Може, разом щось придумаємо. – Його голос звучав примирительно, але в очах все ще читалася недовіра.

Дмитро з полегшенням погодився. Можливо, ці пірати зможуть йому допомогти. Або, принаймні, не завадять.

Проте наш герой не дізнався нічого цікавого. Потім він за грою в карти проговорився що файно готує і пірати попросили його показати своє уміння.

Дмитро, з радісним серцем, взявся за приготування. Він ретельно оглянув піратський корабель у пошуках найекзотичніших інгредієнтів. На щастя, пірати були справжніми любителями екзотичної їжі. У їхніх сховищах він знайшов м’ясо з крилатих істот, що мешкали на планеті вічних бурь, ягоди з дерев, які світили вночі, та незвичні гриби, що росли на астероїдах.

Згадавши про свої слова що він майстер на кухні, Дмитро вирішив приготувати щось особливе. Він обрав найсмачніше м'ясо, додав до нього мелені гриби та прянощі, які були з далеких галактик. Потім він вимішав все це в однорідну масу і почав формувати довгі ковбаски. Щоб надати їм особливого смаку, Дмитро обваляв їх у подрібнених ягідках, які світили в темряві.

Паралельно з цим, він вирішив приготувати ще одну страву – соус. Він змішав солодкий сік з ягід, що світяться, з гострим соусом з планети, де завжди панувала спека. Цей соус мав доповнити смак ковбасок і зробити їх ще більш вишуканими.

Коли страви були готові, Дмитро виклав ковбаски на велику тацю і политив їх соусом. Аромат, що розносився по кораблю, змусив піратів забути про все на світі. Вони зібралися навколо столу, очі їх сяяли від очікування.

Перший шматочок ковбаски, який потрапив до рота капітана, змусив його очі розширитися від захвату. Він повільно жував, смакуючи кожен шматочок.

– Це ж божественно! – вигукнув він. – Ніколи в житті я не куштував нічого смачнішого!

Решта піратів підтвердили його слова. Вони їли, сміялися і розповідали історії про свої пригоди. Дмитро відчув себе частиною їхньої команди.

З того дня Дмитро став не просто мандрівником, а Королем Космічних Ковбасок. Його слава рознеслася по всій галактиці. На кожній планеті, куди він прилітав, його зустрічали як дорогого гостя і просили приготувати щось смачненьке.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍