Читати книгу - "Сміливість писаки, Сінторас Ватерлей"

— Що я буду за редактор, якщо перестану вимахуватися? 

Хоча слова зробили йому боляче, він почувався зрадником та стояв поруч з людьми, які вважали зраду чимось нормальним. Він розумів пекаря, що ледь не помер з голоду в Республіці, він розумів матір у якої двоє дітей були хворі на все життя, він розумів чому вони переїхали, проте усі інші? Хоча може він справді був один з них?

— О, розпродаж меблів? Мене дістало моє ліжко, проте я повинен зберегти гроші, раз я збираюся повернутися. Хоча мене дістало моє ліжко…

«Тут можна багато є чим зайнятися, проте усе якесь не те. Я не хочу починати тут обживатися, проте поїхати я зможу через кілька місяців в найкращому випадку».

Написавши статтю про Республіку він був щасливий, проте був впевнений, що більше йому зробити не дозволять, проте він вирішив знайти ще застосування своїм умінням. Він почав шукати наречену, щоб розбагатіти, а ну ще також чесну роботу, звісно, куди ж без неї.

— Гаразд, потрібна наречена, не те щоб дівчата в книжковому клубі не були приємними, проте потрібен хтось багатше, точно потрібно пробратися на аристократичний бал.

Знайти адресу бала було вкрай нескладно, а через свої уміння редактора та читання він швидко знайшов один з дворянських родів та навчився підробляти їх підпис на вході. Для входу потрібна була маска, тому це була єдина витрата, на яку погодився Анатолій. Певно, дух авантюризму точно зацікавить одну з дамочок та вона погодиться поїхати у Республіку зі своїми статками. Звісно план мав багато нестикувань, проте редактор настільки сильно загорівся ідеєю, що виконав усю підготовку за один день. Він успішно потрапив на аристократичний бал.

— Класична музика, дорогі наряди, прямо те, що потрібно. О, тут є кілька людей вдягнених бідно, як я. Певно, якісь придуркуваті аскети, я точно не буду виглядати дивно поруч з ними, — говорив собі під ніс Анатолій та підійшов до одного з дворян та почав розмову: — а от що ви б хотіли, щоб люди зробили з вашим тілом, — удаючи аристократа, Анатолій почав ставити дивні питання, маючи стереотип, що усі дворяни жорстокі нелюдимі збоченці або щось із трьох.

— Я б хотів, щоб мене спалили та розвіяли в одній далекій країні, поки птахи будуть виспівувати ім’я моєї матері.

І місцеві, не те щоб допомагали розвіяти ці стереотипи.

— Обіцяли, що королева явиться на цей бал, — сказав один з дворян.

— Кажуть вона почала традицію запрошувати дворян для особистої розмови, — підтримав розмову інший.

— Звісно розмови…

— Ти ж не назвав нашу королеву гулящою?

— Навіть якщо і назвав, то що?

Проклинання та образи швидко змінилися ударом по обличчю і, як заведено у дворян, культурна дискусія закінчилась мордобоєм. Бійка швидко розгорілася і кожен пішов шукати людину, якою він незадоволений. Нечасто бачиш дальніх родичів у ближньому бою.

— Відчепися від мене, — кричав землевласник що мав четвертий дохід серед дворян.

— А ти встань собака, — кричав почесний власник чотирьох сіл, сидячи на гостю.

— Принесіть, будь ласка, ще вина, — звернувся Анатолій до дівчини з прислуги, яка кивнула та наповнила його бокал.

— Зачекайте, будь ласка, — сказав Анатолій, взявши її за руку, — я розумію, що я не твій начальник, проте не розкажете мені про цей вечір трохи більше.

— Звісно, це благодійний вечір для збирання допомоги у новостворену Республіку.

— І часто тут подібне відбувається? Я про бійки, а не вечори.

— Не зовсім, раніше вони виходили на вулицю, щоб повишибати один одному мізки, проте дуельний кодекс зробив дуелі нудними.

— От як, а це правда, що королева запрошує дворян для особистих розмов?

— Так. 

— А яким чином обирають людину для особистої розмови?

— Королева спускається під час свята та обирає людину з натовпу.

— Дякую, що пояснила нашому гостю Луїзо, — сказала королева прислузі, обличчя якої переросло від здивування до страху до захоплення, після чого вона вклонилася королеві.

— Мирний час не зробив ласку цим дворянам, їм схоже тут нудно, бо вони забули, що подібні свята це гарний спосіб покращити відносини чи дізнатися щось нове, я б хотіла обрати дворян впливовіше, проте вони лежать у лазареті, тому я запрошую вас.

Редактор хотів втекти. Усі кишки Анатолія зжалися, коли він зрозумів, хто перед ним, проте, продовживши прикидатися, він стримався від слів «Яка честь побачити вас в реальному житті».

— Ведіть, будь ласка, ваша високосте.

Цокання каблуків королеви та погляди навколо лякали Редактора ще більше, пройшовши повз варту, вдягнену у парадну форму, Анатолій трохи заспокоївся, зайшовши до кімнати, проте зрозумівши, що він все ще тримає бокал він поставив його на білий круглий столик та сів навпроти королеви та почав боятися ще більше настільки, що окрім кількаметрового вікна у внутрішній двір та столика він не бачив більше нічого. Кілька хвилин тривала тиша, поки королева дивилася через вікно у внутрішній двір.

— Воротар мені повідомив, що ви член сім’ї Анотінів, два тризуби на прапорі, а по кольору вашого волосся ви напевно третій син Вольдемар? Ходять чутки, що ви зайняті щоденним дудліжем.

— Напевно суперники чутки пукають.

— Звісно, так що ви думаєте з приводу війни з Республікою?

Кишки зжалися ще сильніше, проте він був знайомим з таким почуттям, тому руки Редактора не тряслися. Він згадав усі газети та листи знайомих, що писали про ситуацію в Гринальському королівстві.

— Новостворена армія Республіки довела свою силу боях. Проте повстання в Ейстельскій монархії ослабило країну, це хороший час отримати нові землі.

— Ха? Дворяни так хочуть напасти на Республіку, бо бояться, що гринальскі революціонери посягнуть на їх голови, їм явно не до вподоби реформи.

— Я мандрував серед міщан у цьому одязі, я справді не помітив ненависті до королеви, бідняки люблять винити владу й у Республіці — у рабовласників вічна параноя до повстання рабів.