Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

— Звичайно, справжній. І він свідчить, що ми з тобою офіційно подружжя, — хитра посмішка на обличчі Тітова лише посилює мою бентегу. — Завтра ви з Тімом збираєте речі та переїжджаєте жити до мене.

— Чого це раптом? Я не згодна, — кидаю паспорт на стіл і схрещую руки на грудях. План Олега мені аж ніяк не подобається. — А Тім? Ти спитав у нього?

— Із сином я узгодив переїзд першим.

Немов зграя голодних котів гострими кігтями рве мені ребра. Дуже боляче. Знову з’являється це погане відчуття зайвості в житті власної дитини.

Тім домовився про все з Олегом, оминаючи мене. Переїзд — це не купівля чергової гри для приставки, не сотий м'яч у колекцію. Переїзд — це практично нове життя.

Серйозний крок.

— Все одно не розумію, навіщо тобі це? Ти мене ненавидиш, зайвого слова ніколи без докору не скажеш. А тепер приходиш і даруєш своє прізвище? Як ти собі уявляєш подальше життя, Олегу? Що це буде, по-твоєму?

— Це буде сім'я, Яно. Для всіх навколо — щаслива та справжня. І тільки ми з тобою знатимемо, що фікція.