Читати книгу - "Справа Василя Стуса: Глава книги, яку хоче заборонити Медведчук"

на запитання катів, бо "не вважає процес законним", а відтак заявила, що "свідчитиме на тому суді, де Стус буде звинувачувати, а не сидіти на лаві підсудних", і на знак протесту залишила залу.

За словами очевидців (і це підтверджується матеріалами кримінальної справи № 5), у Стуса "вкрали" останнє слово. Спецпубліка, яка грала роль "масовки", покірно потягнулася до виходу.

Василь гучно, як він це вмів, заволав: "Палачи! И вы не смоете всей вашей черной кровью поэта праведную кровь!"

Світлана Кириченко.

Михайлина Коцюбинська.

Вирок прозвучав наче постріл: десять років позбавлення волі у таборі особливо-суворого режиму та п’ять років заслання. Визнаний "особливо небезпечним рецидивістом". Кінець терміну ув’язнення — 15 травня 1990 року.

На побаченні, відразу після суду, сказав дружині, що такого терміну "не витягне".

Стус пише скаргу — не суду, який він зневажав, а фактично — у вічність. "Оскільки кара, визначена мені, практично є карою смерті, висловлюю свою постійну вимогу — повернути всі вірші, переписані в кількох зошитах, записниках і на окремих аркушах, моїй дружині, Попелюх В. В.

Нагадаю, що ці вірші уже завтра становитимуть гордість української поезії, української культури". Так і сталося.

Після жорстокого, по суті смертельного вироку, із горьковського заслання на увесь світ пролунав одинокий, але сильний голос академіка Андрія Сахарова: "Нелюдяність вироку українському поету Василю Стусу — сором радянської репресивної системи.

Так життя людини ламається безповоротно — це розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своєму "я"…

Вахтанг Кіпіані