Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

опираєтеся, Гаркере? Можливо... ви вважаєте... що в мене, коли я покінчу з вашими сосками, закінчаться ідеї? Ви так думаєте? Що я зупинюся на ваших сосках?

Гаркер витріщився на нього. У нього на губах надимались і лускали бульбашки слини. Ґлокта нахилився ближче.

— О ні, ні, ні. Це — лише початок. Це ще навіть не початок. Час відкривається перед нами в безжальному достатку. За потреби ми можемо витратити не один день, тиждень чи місяць. Ви серйозно вважаєте, що можете так довго зберігати свої таємниці? Зараз ви належите мені. Мені та цій кімнаті. Це не може припинитися, поки я не дізнаюся того, що мушу дізнатися.

Він потягнувся вперед і стиснув великим і вказівним пальцями другий сосок Гаркера. Взяв щипці й розімкнув їхні скривавлені щелепи.

— Як складно це зрозуміти?

Їдальня магістра Ейдер була неймовірним видовищем. На легенькому вітерці, що віяв із вузьких вікон, рябіли різноманітні тканини — срібні та багряні, золоті та пурпурові, зелені, блакитні та яскраво-жовті. Ширми з філігранного мармуру прикрашали стіни, а в кутках стояли великі вазони заввишки з людину. По підлозі були розкидані купки бездоганно чистих подушок, які неначе запрошували розлягтися в комфортних лінощах. У високих скляних посудинах палали барвисті свічки, що відкидали тепле світло в усі кутки й наповнювали повітря солодким запахом. В одному кінці мармурової зали потихеньку текла в басейн у вигляді зірки чиста вода. Від цього місця відгонило театральщиною. «Схоже на будуар королеви з якоїсь кантійської легенди».

Основним елементом композиції була сама магістр Ейдер, голова Гільдії спайсерів. «Сама королева торгівців». Вона сиділа в голові столу в бездоганно білій сукні з мерехтливого шовку з ледь помітним захопливим натяком на прозорість. На кожному дюймі її засмаглої шкіри виблискували самоцвіти, яких вистачило б на чималий статок; її волосся за винятком кількох пасом, що вигадливо кучерявилися довкола її обличчя, утримували на маківці гребені зі слонової кістки. Усе вказувало на те, що вона готувалася до цього весь день. «І жодна його мить не минула дарма».

Ґлокта, який зігнувся на стільці на протилежному кінці, тим часом як перед ним парувала миска з супом, почувався так, ніби приволікся на сторінки книжки казок. «Неймовірного роману про екзотичний південь, де магістр Ейдер — героїня, а я — огидний, скалічений лиходій із чорним серцем. Цікаво, як скінчиться ця казка?»

— То скажіть, магістре, за що мені така честь?

— Ви, як я розумію, поговорили з іншими членами ради. Мене здивувало та трішечки образило, що ви досі не забажали аудієнції в мене.

— Перепрошую, якщо ви відчули себе обділеною увагою. Залишити наймогутнішу особу наостанок здавалося цілком доречним.

Вона підвела очі з виглядом ображеної невинності. «До того ж надзвичайно вправно вдаваної».

— Я? Могутня? Вурмс контролює бюджет і видає укази, Віссбрук командує військами та втримує оборонні споруди, Кадія говорить за переважну більшість простого народу. Я не відіграю практично жодної ролі.

— Та ну, — беззубо всміхнувся Ґлокта. — Ви, звісно, осяйні, але я не зовсім засліплений. Вурмсів бюджет — це сльози порівняно з заробітками спайсерів. Люди Кадії стали практично безпорадними. Ви через свого заспиртованого приятеля Коску командуєте військами, вдвічі з гаком більшими за ті, якими командує Віссбрук. Єдина причина, з якої Союз узагалі цікавить ця суха скеля, — це торгівля, яку контролює ваша гільдія.

— Що ж, не люблю хвалитися, — простодушно знизала плечима магістр, — але я вважаю, що маю певний скороминущий вплив у місті. Ви, як я розумію, про дещо розпитували.

— Така моя робота. — Ґлокта підніс ложку до рота, щосили намагаючись не сьорбнути крізь останні зуби. — Суп, до речі, смачний.

«І, сподіваюся, не смертоносний».

— Я подумала, що ви можете це оцінити. Розумієте, я ж теж про дещо розпитувала.

У басейні плюскала і дзюрчала вода, на стінах шурхотіла тканина, об вишукану кераміку їхніх мисок тихенько дзенькало столове срібло. «Я сказав би, що перший раунд зіграно внічию». Першою порушила мовчанку Карлотдан Ейдер.

— Я, звичайно, усвідомлюю, що у вас завдання від самого архілектора. Украй важливе завдання. Я розумію, що ви не схильні до делікатності у словах, але вам, можливо, варто ступати трохи обережніше.

— Визнаю, моя хода незграбна. Бойове поранення, ускладнене двома роками тортур. Просто диво, що мені взагалі зберегли ногу.

Вона широко всміхнулася, демонструючи два ряди бездоганних зубів.

— Ви мене надзвичайно звеселили, але моїм колегам ви здалися дещо менш дотепним. І Вурмс, і Віссбрук відчувають до вас однозначну антипатію. Здається, вони називали вас свавільним, а також іншими епітетами, яких я краще не повторюватиму.

Ґлокта знизав плечима.

— Я прибув сюди не в пошуках друзів.

Він повністю вихилив свій келих чудового (хто б сумнівався?) вина.

— Але друзі можуть ставати в пригоді. Як мінімум друг — це мінус один ворог. Давуст невпинно всіх дратував, і це призвело до сумних наслідків.

— Давуст не мав підтримки Закритої Ради.

— Так. Але жоден документ не спинить ножового удару.

— Це погроза?

Карлот дан Ейдер засміялася легким, відкритим, привітним сміхом. Важко було повірити, що людина, здатна видавати такий звук, може бути зрадником, загрозою чи взагалі бути ще кимось, окрім надзвичайно чарівливої господині. «І все ж я не переконаний до кінця».

— Це порада. Порада, народжена гірким досвідом. Я була б рада, якби ви не зникли найближчим часом.

— Справді? Я гадки не мав, що вмію так чарувати за званою вечерею.

— Ви небагатослівні, конфліктні, трохи лякаєте та надзвичайно обмежуєте меню, але річ у тому, що ви корисніші для мене тут, аніж... — тут вона змахнула рукою, — там, куди пішов Давуст. Не хочете ще вина?

— Звичайно, хочу.

Вона підвелася зі стільця й пурхнула до нього, ступаючи ногами по холодному мармуру, наче танцівниця. «Босоніж, за кантійським звичаєм». Коли вона нахилилася вперед, щоб наповнити Ґлокті келих, вітерець заворушив легкий одяг довкола її тіла й війнув її насиченим запахом йому в обличчя. «Моя мати хотіла б, щоб я одружився саме з такою жінкою — вродливою, розумною і страх якою багатою. Власне кажучи, я й сам хотів би одружитися саме з такою жінкою, коли був молодшим. Коли був іншою людиною».

Мерехтливе світло від свічок сяяло на її волоссі, блищало на самоцвітах на її довгій шиї, пронизувало вино, коли те виливалося з горла пляшки. «Вона намагається мене причарувати лише через те, що в мене є указ Закритої Ради? Звичайна