Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

вдалося остаточно зломити опір коронних жовнірів й увірватися в самий центр оборони. Коронна армія вмить припинила своє існування.

Гетьману Калиновському вдалося вирватися з охопленого полум'ям табору, і в нього була нагода порятувати життя втечею. Але, почувши звістку, що неподалік нього в полон потрапив його єдиний син, Калиновський кинувся назад до табору. Пробитися до сина йому не поталанило. А потрапивши в оточення сил супротивника, які значно переважали, польний гетьман загинув, як і належало воїнові — із шаблею в руці. Стяту голову Калиновського одягли на жердину та привезли до табору Хмельницького.

Після страшного погрому під Батогом, який відразу ж почали порівнювати з ганьбою «плюгавецькою» 1648 р., у Короні Польській знову зчинилася паніка. Військо було розбите, шляхта деморалізована, керівництво країни демонструвало неспроможність ефективно кермувати державним кораблем. «Яструбів» у керівництві держави неймовірно непокоїла та обставина, що розбиті й поганьблені на берегах Південного Бугу командири не палали жадобою помсти, а рятувались втечею в глиб коронних земель.

Тим часом в Україні за результатами досягнутої блискучої перемоги козацький гетьман ліквідовує постанови принизливого й вельми обтяжливого для себе миру з поляками 1651 р. Й уже на початок липня козацький устрій і судочинство повного мірою реставруються на теренах Брацлавського, Чернігівського та Київського воєводств.

А ще Батозька битва, разом із Берестецькою, вже назавжди розвели козаків і Річ Посполиту по різні боки барикад. І якщо до тих пір війну з козаками ще можна було сприймати як таку собі «домову війну» в межах однієї держави, то тепер та велетенська лавина обопільних жертв, кривд, насильств й образ, що отримала під Батогом своє логічне підтвердження і довершення, надовго перекрила сторонам шлях до поєднання чи хоч би якогось примирення.

«Якщо Вашій Милості не хочеться поріднитися зі мною добровільно, то маємо достатньо війська, аби силою змусити це зробити». Родичання гетьмана з молдавським князівським родом

Уперше гетьман Хмельницький задекларував про свій намір одружити Тимоша з Розандою ще восени 1650 р. Саме тоді Богдан, здійснивши спільний з кримським ханом похід у молдавські землі та здобувши Сучаву й Ясси, змусив Василя Лупу пообіцяти видати свою доньку за гетьманового сина. Весілля мали відсвяткувати вже до Різдва.

Однак призначений на грудень 1650 р. шлюб Тимоша й Розанди так і не відбувся. Спершу молдавський господар, котрий не дуже то й прагнув виконувати свою обіцянку, відіслав наречену Тимоша до своєї старшої доньки Марії, під захист литовського гетьмана Януша Радзивілла. Трохи згодом (чи то з власної ініціативи, чи з подачі Лупу) Висока Порта наказала перепровадити Розанду до Стамбула. Звільнитися з почесного стамбульського ув'язнення їй поталанило лише на початку 1652 р., після чергового палацового перевороту в Надбосфорській столиці. Коли ж навесні цього року Богдан Хмельницький після дворічної перерви повернувся до ідеї одруження Тимоша, на заваді цьому, як уже зауважували раніше, спробував стати польний гетьман Мартин Калиновський. Але вже після того, як наткнуту на наконечник списа сиву голову невдахи-залицяльника принесли до намету українського гетьмана, а разом з Калиновським під Батогом безславно закінчила своє життя й переважна більшість учасників цього «романтичного походу», Богдан, повідомляючи Василя про тріумф, закінчив своє послання доволі недвозначним натяком: «Якщо Вашій Милості не хочеться поріднитися зі мною добровільно, то маємо достатньо війська, аби силою змусити це зробити...»

Оскільки в пам'яті Лупу ще надто свіжими були спогади про козацький похід 1650 р., цього разу він не став випробовувати долю та баритися з відповіддю, яка, як і слід було чекати, стала позитивною. Весілля домни Розанди та гетьманича Тимоша в Яссах відсвяткували наприкінці літа 1652 р. При цьому сам господар, за словами очевидців, на весіллі виглядав «як монарх, велич якого не можна передати словами». У вересні Хмельницький організував урочисту зустріч молодятам у Чигирині. Тут, у пишно прибраній резиденції гетьмана, у святкуванні одруження гетьманського сина Тимоша повинен був взяти участь і союзник Хмельницького — кримський хан Іслам III Ґерай. Проте з невідомих причин кримський «цар» до Чигирина не прибув. Та якби лише одне це заважало Розанді насолоджуватися щастям подружнього життя...

Тогочасний найпопулярніший у Європі часопис «Gazette de France» у випуску від 15 листопада 1652 р. інформував своїх читачів, що начебто «відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю». Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали й весільні подарунки тестя, про фантастичні багатства котрого в Європі складали цілі легенди. Та де ж ті хвалені східні щедроти Лупу? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?

Старий український гетьман, на відміну від свого, хоч і хороброго, але недосвідченого в політичних справах сина, дивився на світ значно ширше. Згаданий вже французький часопис повідомляв, що «генерал» Хмельницький, «для якого одруження сина з донькою молдавського господаря дуже багато важило», різними способами намагався змусити Тимоша ліпше ставитись до своєї дружини.

Скупі на інформацію історичні джерела, на жаль, не дають нам змоги встановити напевне, чи існували підстави для поширення подібних чуток? А якщо так — то чи зумів Богдан переконати свого сина лагідніше ставитися до домни Розанди? Достеменно ж можна говорити про те, що одруження Тимоша з донькою європейського правителя, нехай навіть і васально залежного від Порти, пробудило в ньому не помічений раніше інтерес до європейської політики. Так, уже під час весільних урочистостей гетьманич вів розмови зі своїм тестем стосовно того, щоб той передав йому князівський стіл у Молдавії, а сам тим часом за допомогою впливових друзів українського гетьмана в Стамбулі, а якщо буде потрібно, то й військової допомоги козаків, перебрав до своїх рук господарство у Волощині (Валахії).

Тим часом зміцнення позицій Хмельницького в Придунайському регіоні після його посвоячення з Лупу викликало тривогу правителів сусідніх з Молдавією держав, передовсім Трансільванії та Волощини — Дьєрдя II Ракоці та Матея Басараба. Саме їхніми стараннями в Яссах було підготовлено змову, у результаті якої батька домни Розанди планувалося позбавити влади та вбити, а також захопити його казкові скарби. Однак якщо першу частину плану вдалося успішно реалізувати, то другу частину змовники провалили. Лупу вдалося живим і неушкодженим утекти з Ясс до Рашкова, де стояв з козацьким військом його зять Тиміш. Блискавичний марш козацької кінноти в Молдавію, нищівна поразка змовників поблизу Ясс — і трон знову повернуто Василю Лупу.