Читати книгу - "Ребекка"

крадькома запхати сірники до кишені, але помітила, як він здивовано поглянув на мою руку.

— Вам щось потрібно, мадам? — поцікавився він.

— О, Фрісе, — зніяковіло мовила я, — я ніде не змогла знайти сірників.

Він одразу ж запропонував мені ще одну коробку разом із цигарками. Це також мене збентежило, адже я не курила.

— Ні, річ у тому, що я змерзла в бібліотеці, мабуть, мені тут зимно після закордону, тож просто хотіла розпалити камін.

— Зазвичай до другої половини дня камін у бібліотеці не розпалюють, мадам. Місіс де Вінтер завжди користувалася ранковою вітальнею. Там уже розпалено. Звісно, якщо ви бажаєте, щоб у бібліотеці також горів камін, я накажу розпалити і його теж.

— О, ні. Я про це й не думала. Я піду до ранкової вітальні. Дякую, Фрісе.

— Там ви знайдете папір, ручки й чорнило, мадам. Після сніданку місіс де Вінтер завжди писала листи й розмовляла телефоном у ранковій вітальні. Там також є внутрішній телефон, якщо ви захочете поговорити з місіс Денверз.

— Дякую, Фрісе.

Я розвернулася й знову вийшла до зали, мугикаючи мелодію, щоб надати собі впевненого вигляду. Не могла ж я зізнатися йому, що ніколи не бачила ранкової вітальні, що Максим учора мені її не показав. Я знала, що він стоїть у дверях їдальні, спостерігаючи за мною, доки я йду залою, тож мусила якимось чином удати, що знаю дорогу. Ліворуч від великих сходів я побачила якісь двері й безтурботно рушила до них, молячись у душі, щоб вони привели мене до моєї мети, однак, відчинивши їх, побачила, що там була садова кімната, місце, де складали всілякий мотлох: там стояв стіл, на якому збирали букети, біля стіни лежали складені на купу плетені стільці, а на гачку висіло кілька макінтошів. Я вийшла звідти, кинувши дещо зухвалий погляд через залу, і побачила, що Фріс досі не зрушив з місця. Втім мені ані на мить не вдалося ввести його в оману.

— Ранкова вітальня розташована за головною, мадам, — проказав він. — Зайдіть у двері праворуч, із цього боку від сходів. Пройдіть прямо до спареної головної вітальні й зверніть ліворуч.

— Дякую, Фрісе, — більше не прикидаючись, сором’язливо сказала я.

Я рушила довгою головною вітальнею, як він мені й пояснив; це виявилася мила кімната з прекрасними пропорціями, її вікна виходили на галявини, які спускалися до моря. Мабуть, цю кімнату показували відвідувачам, і, роблячи це, Фріс, певно, розповідав про історії картин на стінах і епоху, коли були створені меблі. Звісно, ця кімната була прекрасною, я це розуміла, а ці крісла й столи — ймовірно, безцінними, але, попри все це, у мене не виникло жодного бажання в ній затриматися; я не могла уявити, що колись сидітиму в цих кріслах, стоятиму перед цим оздобленим різьбою каміном, кидатиму на столи книжки. Тут відчувалась формальність музейної зали, ніші якої відгороджені мотузками, а на стільці біля дверей сидить наглядач у таких мантії й капелюсі, як у гідів із французьких замків. Я пройшла крізь неї, звернула ліворуч і відтак потрапила до невеличкої ранкової вітальні, якої ще ніколи не бачила.

Я зраділа, побачивши там собак, що сиділи біля вогню, і Джеспер, молодший, одразу ж підбіг до мене й ткнувся носом у мою долоню. Стара сука підняла морду, коли я наблизилась, і зиркнула в мій бік своїми підсліпуватими очима, але, понюхавши повітря й зрозумівши, що я — не та, на кого вона чекала, з гарчанням відвернулася й знову взялася незворушно спостерігати за полум’ям. Джеспер також мене полишив, умостився біля своєї товаришки й почав лизати їй бік. Вони звикли так робити. Як і Фрісу, їм було відомо, що до другої половини дня камін у бібліотеці не розпалюють. Вони прийшли до ранкової вітальні, бо такий був давній звичай. Якимось чином, ще не встигнувши підійти до вікна, я вгадала, що з цієї кімнати відкривається вид на рододендрони. Авжеж, криваво-червоні й соковиті, такі, якими я бачила їх минулого вечора, величезні кущі скупчилися під відчиненим вікном, зазіхаючи навіть на вигнуту алею. Між ними була невеличка прогалина, яка нагадувала мініатюрну встелену моховитим килимом трави галявину. Посеред неї стояла крихітна статуя оголеного сатира, який підніс до губ флейту.

Галявина на тлі багряних рододендронів правила йому за невеличку сцену, де він танцював і грав свою роль. У цій кімнаті не пахло пліснявою, як у бібліотеці. Тут не було старих добряче потертих крісел, не було столів, завалених журналами та газетами, які якщо хтось і читав, то лише зрідка, — однак вони лежали там відповідно до давнього звичаю, бо так того бажав Максимів батько або ще навіть його дід.

Це була жіноча кімната, витончена, тендітна, кімната, в якій усі предмети були надзвичайно дбайливо підібрані її мешканкою таким чином, щоб кожен стілець, кожна ваза, кожна найменша, навіть крихітна річ гармоніювала як з рештою речей, так і з характером господині. Неначе та, що обставляла кімнату, казала: «Я візьму це, це і це», — й обирала зі скарбів Мендерлея ті, які їй подобалися найбільше, не звертаючи уваги на будь-що другорядне й посереднє, безпомилково, інстинктивно прибираючи до рук лише найкраще. Тут не було мішанини стилів, плутанини епох, і в підсумку виникала дивна й разюча бездоганність, тут не відчувалося формального холоду головної вітальні, яку демонстрували відвідувачам, натомість ця кімната була по-справжньому живою, вона світилася тим самим сяйвом і блиском, що й численні рододендрони під її вікном. І тоді я помітила, що тим рододендронам, яких не задовольнив театр на маленькій галявинці за вікном, дозволили оселитися в кімнаті. Величезні теплі квіти позирали на мене з камінної дошки, плавали у вазі на столі біля дивана, стрункі й витончені, стояли на письмовому столі поряд із золотими підсвічниками.

Кімната була переповнена ними, навіть стіни перейняли їхній колір, набувши під промінням уранішнього сонця багатого й сяйливого відтінку. В кімнаті були лише ці квіти, і я замислилася, чи не було це зроблено з певною метою, чи не облаштовували цю кімнату саме так від початку, бо ж ніде інде рододендронів у будинку не було. Квіти прикрашали і їдальню, і бібліотеку, проте там вони були охайними й чепурними, поставали радше тлом, не так, як тут, ніде їх не було в такому надлишку. Я підійшла до письмового столу, сіла за нього й подумала: як дивно, що ця кімната, така гарна і яскрава, водночас була