Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У моєму розпорядженні — силові ресурси королівської родини. Залишайтеся вдома, замкніть усі двері. Я подам запит, щоб по вас вислали двох агентів Королівської гвардії, які доправлять вас до Мадрида, де ви зможете безпечно відсидітися в палацовому комплексі, а ми могли б сісти й особисто обговорити подальші дії.
— Якщо я приїду в Мадрид, — обережно почав рабин, — а ми з вами не домовимося?
— Ми домовимося, — запевнив його єпископ. — Розумію, що я людина консервативна, але я й реаліст — як і ви. Разом ми знайдемо найкращий спосіб діяти. Я в це вірю.
— А якщо все ж ваші сподівання не справдяться? — не заспокоювався Кьовеш.
Вальдеспіно відчув напругу в животі, але зупинився, видихнув і якомога спокійніше відповів:
— Єгудо, якщо ми з вами все-таки не дійдемо згоди, то розпрощаємося як друзі й кожен зробить те, що вважає за потрібне. Довіртеся мені.
— Дякую, — відповів Кьовеш. — Коли скажете, я вирушу до Мадрида.
— Добре. А поки що замкніться й ні з ким не розмовляйте. Зберіть речі, і я вам зателефоную і розповім, що робити, коли знатиму. — Вальдеспіно трохи помовчав. — І я вірю: дуже скоро ми побачимося.
Вальдеспіно поклав слухавку з жахом у серці: в нього було серйозне передчуття, що Кьовеша контролювати можливо, вдаючись до речей серйозніших, ніж просто ввічливість і заклик до здорового глузду.
«Кьовеш у паніці… як і Саєд.
Обидва, схоже, не бачать за деревами лісу».
Вальдеспіно закрив свій ноутбук, узяв його під пахву й тихо пішов темними коридорами храму. Залишаючись у своїх ризах, він вийшов із собору в прохолоду пізнього вечора і рушив через площу до осяйного фасаду королівського палацу.
Над головним входом Вальдеспіно бачив іспанський герб: щит, обабіч якого — Геркулесові стовпи й давнє гасло plus ultra — «далі за межі». Дехто вважав, що ці слова стосувалися наполегливої боротьби за розширення кордонів імперії в її золоту добу. Інші — що це гасло відображує давню віру іспанців у райське життя за межами земного.
Хай там як, а Вальдеспіно відчував, що гасло застаріває з кожним днем. Він подивився на іспанський прапор, який майорів над палацом, і печально зітхнув, полинувши думками до хворого короля.
«Коли він відійде, я дуже за ним сумуватиму.
Я так йому зобов’язаний…»
Ось уже кілька місяців єпископ щодня навідував любого друга, який був прикутий до ліжка в палаці Сарсуела за містом. Кілька днів тому король покликав Вальдеспіно до себе. Його величність був дуже стривожений.
— Антоніо, — прошепотів король, — боюся, заручини мого сина були… занадто квапливими…
«Точніше було б сказати — божевільними», — подумав Вальдеспіно.
За два місяці до того, коли принц конфіденційно розповів Вальдеспіно, що хоче зробити пропозицію Амбрі Відаль після дуже нетривалого знайомства, приголомшений єпископ благав Хуліана бути поміркованішим. Принц на це зауважив, що закохався і що батько-король заслуговує на те, щоб побачити весілля єдиного сина. Понад те, додав він, якщо вони з Амброю збираються народжувати дітей, то в її віці не можна занадто довго з цим чекати.
Вальдеспіно лагідно всміхнувся до короля:
— Так, дійсно. Пропозиція дона Хуліана захопила нас зненацька. Але він хотів тебе порадувати.
— Його обов’язок перед країною, — з притиском промовив король, — а не перед батьком. І хоча сеньйорита Відаль дуже гарна, ми її не знаємо, вона з-поза нашого кола. У мене є питання щодо намірів, з якими вона прийняла пропозицію дона Хуліана. Він дуже поспішив, і пристойна жінка йому відмовила б.
— Ти маєш рацію, — відказав Вальдеспіно, хоча на захист Амбри можна було сказати, що дон Хуліан практично не залишив їй вибору.
Король ніжно простягнув руку і взявся за кістляву правицю єпископа.
— Любий друже, я не знаю, куди сплив увесь час… Ми з тобою постаріли. Я хочу тобі подякувати. Ти давав мені мудрі поради стільки років, після втрати моєї дружини, під час усіх цих змін у країні, і сила твого переконання не раз підтримувала мене.
— Наша дружба — то скарб, який я берегтиму вічно!
Король кволо всміхнувся.
— Антоніо, я знаю, що ти багато чим пожертвував заради нашої дружби. Наприклад, Римом…
Вальдеспіно знизав плечима.
— Якби я став кардиналом, то ближче до Бога б не опинився. Моє місце завжди було тут, біля тебе.
— Твоя вірність для мене — незрівнянне щастя! І я ніколи не забуду твого співчуття до мене протягом усіх цих років.
Король заплющив очі й міцно стис руку єпископа.
— Антоніо… Я в тривозі. Мій син скоро опиниться за стерном великого корабля, керувати яким він не готовий. Благаю, допомагай йому. Стань його путівною зорею. Поклади свою тверду руку поверх його руки на штурвал, особливо в буремну пору. А над усе, якщо він десь збочить із вірного шляху, молю: допоможи йому знайти шлях назад… назад до чистоти і святості…
— Амінь, — прошепотів єпископ. — Даю слово честі.
І тепер, ідучи в нічній прохолоді, Вальдеспіно здійняв очі до небес. «Мій королю, будь ласка, знай: я роблю все, щоб твоя остання воля здійснилася!»
Вальдеспіно заспокоювало те, що король через свою слабкість не міг навіть дивитися телевізор. «Коли б він побачив трансляцію з Більбао, то, певне, помер би на місці через те, до чого дійшла його люба вітчизна!»
Праворуч від Вальдеспіно, за кованою брамою по всій вулиці Калле де Байлен, стояли фургони з різних телекомпаній, наставивши супутникові антени.
«Стерв’ятники!» — подумав Вальдеспіно. Вечірній вітер розмаював його одежу.
Розділ 25
«Оплакувати будемо потім! — сказав собі Ленґдон, стримуючи бурхливі почуття. — Зараз треба діяти!»
Ленґдон уже попросив Вінстона перевірити музейні відеокамери, які могли б допомогти вистежити стрільця. Тоді тихо сказав кіберпомічникові пошукати також зв’язків між єпископом Вальдеспіно й Авілою.
Агент Фонсека, не припиняючи телефонної розмови, вже повертався.
— Sí… sí, — казав він. — Claro. Inmediatemente[37].
Фонсека скінчив розмову й звернув увагу на Амбру, яка, на вигляд ледве притомна, стояла поблизу.
— Сеньйорито Відаль, ми йдемо, — твердо оголосив Фонсека. — Дон Хуліан вимагає, щоб ми негайно доправили вас у безпечне місце на території королівського палацу.
Амбра вся напружилася.
— Я не можу залишити Едмонда отак! — Вона вказала на тіло, що лежало на підлозі, накрите покривалом.
— Цим займеться місцева поліція, — відповів Фонсека. — Коронер уже їде. Про сеньйора Кірша подбають і поставляться до нього з належною повагою. Зараз нам треба вирушати. Ми боїмося, що ви в небезпеці.
— Звичайно ж, я зовсім не в небезпеці! — промовила Амбра, зробивши крок у бік гвардійця. — Убивця мав прекрасну можливість застрелити мене — і не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.