Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

розпитувати лагідним, доброзичливим тоном.

— Ви бували в Америці, фрау Шмідт?

— Ніколи. Гарна, певне, країна.

— Може, ви вже чули, ким був убитий — що він відповідальний за смерть маленького дитяти?

— Так, я чула. Огидно… Підло. Добрий Боженька не має допускати такі речі. Ми не настільки злі в Німеччині.

У очах жінки тремтіли сльози. Її материнські почуття були зворушені.

— То був огидний злочин, — серйозно сказав Пуаро.

Він витяг батистову хусточку з кишені та простягнув їй.

— Це ваша хустинка, фрау Шмідт?

На мить запанувала тиша, поки жінка розглядала хустинку. Через хвильку вона підняла голову. Її обличчя зашарілося.

— О, ні, справді. Вона не моя, мсьє.

— Бачте, тут вишита літера «H». Тому я вирішив, що вона ваша.

— Але, мсьє, це ж хустинка якоїсь леді. Дуже дорога. Ручна вишивка. Я сказала б, що вона з Парижа.

— То вона не ваша і ви не знаєте, чия вона?

— Я? Ні, мсьє.

З усіх трьох слухачів лише Пуаро вловив тінь сумніву в її відповіді.

Мсьє Бук прошепотів йому на вухо. Пуаро кивнув і сказав жінці:

— Зараз увійдуть три провідники. Чи не були б ви такі люб’язні сказати мені, кого з них ви зустріли минулого вечора, коли поверталися з пледом до княгині?

Троє чоловіків увійшли. П’єр Мішель, кремезний світловолосий провідник вагона «Афіни-Париж», і дебелий, міцний провідник вагона Бухарест.

Гільдеґарда Шмідт подивилася на них, не замислюючись, похитала головою.

— Ні, мсьє, — сказала вона. — Минулого вечора я не бачила жодного з них.

— Але це єдині провідники в потягу. Ви, напевно, помиляєтеся.

— Я абсолютно впевнена. Вони всі високі, кремезні. А той був низенький і темноволосий. Мав невеликі вусики. Його голос, коли він сказав «Пробачте», був слабкий, неначе жіночий. Я це дійсно добре пам’ятаю, мсьє.

Розділ тринадцятий

Підсумки свідчень пасажирів

— Низький брюнет із жіночим голосом, — сказав мсьє Бук.

Трьох провідників і Гільдеґарду Шмідт відпустили.

— Але я нічого не розумію, нічого з цього усього! Ворог, про якого казав Ретчетт, все-таки він був тоді в потягу? Але де він зараз? Як він міг зникнути з поля зору? Моя голова йде обертом. Скажіть щось, мій друже, я вас благаю. Покажіть мені, як неможливе може стати можливим!

— Гарно сказано, — відповів Пуаро. — Неможливе не могло трапитись, з цього виходить, що неможливе має бути можливим, попри зовнішні ознаки.

— Тоді швидко поясніть мені, що трапилось у потягу минулої ночі.

— Я не чарівник, mon cher. Я, як і ви, чоловік, що заплутався. Ця історія просувається дуже дивно.

— Вона взагалі не просувається. Вона залишається там, де й була.

Пуаро похитав головою.

— Ні, це неправда. Ми просуваємося вперед. Нам відомі деякі речі. Ми почули свідчення пасажирів.

— І що це нам дало? Нічого.

— Я б так не сказав, мій любий друже.

— Можливо, я й перебільшую. Американець, Гардман і німецька покоївка — так, вони щось додали до наших знань. Інакше кажучи, вони зробили всю справу ще незрозумілішою, ніж вона була.

— Ні, ні, ні, — сказав Пуаро заспокійливо.

Мсьє Бук відвернувся від нього.

— Тоді, говоріть, дозвольте нам почути мудрість Еркюля Пуаро.

— Хіба я вам не казав, що, як і ви, дуже заплутався? Але ми принаймні бачимо, у чому наша проблема. Ми можемо розставити ті факти, що в нас є, у порядку і методично.

— Благаю вас, продовжуйте, — попросив доктор Константін.

Пуаро відкашлявся і випрямив аркуш промокального паперу.

— Перегляньмо справу, якою вона є на цей момент. Насамперед, тут є деякі беззаперечні факти. Цей чоловік, Ретчетт, або Кассетті, отримав дванадцять ножових ран і помер минулої ночі. Це факт номер один.

— Я погоджуюся з цим, погоджуюся, mon vieux, — сказав мсьє Бук з іронією.

Еркюль Пуаро не надто засмутився. Він спокійно продовжував.

— Я залишу в спокої на хвилину деякі доволі специфічні події, які ми разом із доктором Константіном уже обговорили. Я повернусь до них згодом. Наступний важливий факт, на мою думку, це час убивства.

— Це знову, одна з небагатьох речей, які ми вже знаємо, — сказав мсьє Бук. — Убивство було скоєне чверть на другу сьогодні вранці. Усе сходиться до того, що так було.

— Не все. Ви перебільшуєте. Без сумніву, є достатньо доказів, що підтверджують таку думку.

— Я радий, що ви це принаймні визнаєте.

Пуаро продовжував спокійно, ігноруючи зауваження.

— Перед нами три варіанти:

Перший: убивство було скоєне, як ви кажете, о чверть на другу. Це підтверджує свідчення німкені, Гільдеґарди Шмідт. Воно збігається зі свідченням доктора Константіна.

Другий варіант: убивство було скоєне пізніше, а покази годинника були свідомо сфальсифіковані.

Третій варіант: убивство було скоєне раніше, а покази були підроблені з тієї самої причини, що й у попередньому варіанті.

Тепер, якщо ми приймаємо перший варіант, як найвірогідніший і як такий, що підтверджується більшістю фактів, ми також маємо прийняти деякі факти, що виникають з нього. Для початку, якщо вбивство було скоєне о чверть на другу, убивця не міг покинути потяг, і з’являються запитання: Де він? І хто він?

Для початку ретельно перевірмо факти. Ми вперше чуємо про існування чоловіка — низького брюнета з жіночим голосом — від Гардмана. Він каже, що Ретчетт розказав йому про цю особу і найняв для того, щоб наглядати за цим чоловіком. Доказів, які підтверджують це, немає — лише слова Гардмана. Далі розгляньмо питання: чи Гардман справді той, за кого себе видає — приватний детектив із Нью-Йоркського детективного агентства?

На мою думку, у цій справі цікаве саме те, що в нас немає жодного із засобів, до яких має доступ поліція. Ми не можемо дізнатися про чесність намірів жодного з цих людей. Ми маємо покладатися виключно на висновки. Це, як на мене, робить справу ще захопливішою. Немає рутинної роботи. Це справа для розуму. Я запитую себе: «Чи можемо ми вірити тому, що Гардман розповідає про себе?» Я обмірковую і даю ствердну відповідь. Я вважаю, що ми можемо вірити тому, що він повідомив про себе.

— Ви покладаєтесь на інтуїцію, те, що американці називають передчуттям? — запитав доктор Константін.

— Зовсім ні. Я розглядаю можливі варіанти. Гардман подорожує з підробленим паспортом — це одразу робить його об’єктом для підозри. Перше, що зробить поліція, коли приїде на місце