Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Тож Іттергрен відрядив двох чудових хлопців з поліції, яких звуть Петер Блум і Дан Флінк. Ґабрієллі довелося вдовольнитися цим, хоч імена Блум і Флінк викликали в неї асоціацію з Клінґом і Кланґом з «Пеппі Довгапанчохи». На мить її охопило погане передчуття, а тоді вона розлютилася сама на себе.

Як це типово для її снобістського виховання — судити про людей по їхніх іменах! Їй слід було б більше хвилюватись, якби їх звали Юллентофс чи якось подібно до цього. Тоді вони напевно вже виявилися б м’якодухими виродками. «Усе буде добре», — подумала Ґабрієлла.

Відтак вона повернулася до роботи. На неї чекала довга ніч.

Розділ 9

20 і 21 листопада, вечір

Лісбет прокинулася, лежачи впоперек здоровенного двоспального ліжка, і зрозуміла, що їй снився батько. Відчуття небезпеки огорнуло дівчину, немов плащем. Та раптом вона згадала вчорашній вечір і зміркувала, що це все, мабуть, результат хімічних реакцій в організмі. Вона знемагала від похмілля. Похитуючись, Лісбет зайшла, щоб проблюватися, до просторої ванної кімнати з джакузі, мармуровими кахлями й усіма цими ідіотськими розкошами. Але в неї нічого не вийшло і вона просто сіла на підлогу, важко дихаючи.

Підвівшись, Лісбет подивилася на власний відбиток у дзеркалі — видовище було не дуже оптимістичне. Очі почервоніли. З другого боку, тепер тільки трохи за північ. Вона поспала лише кілька годин. Діставши з шафки склянку, дівчина набрала собі води. Аж тут на неї спогадами накотилися подробиці сну і вона стисла склянку так, що та тріснула. Кров закапала на підлогу, і Лісбет вилаялась, усвідомивши, що навряд чи зможе знову заснути.

Чи не спробувати їй зламати шифр на нещодавно скопійованому файлі АНБ? Ні, це безглуздо. Принаймні тепер. Обмотавши руку рушником, дівчина взяла з книжкової полиці нову працю фізика з Принстонського університету Джулі Темет, присвячену колапсові великих зір і перетворенню їх на чорні діри, й улаштувалася на дивані біля вікна, що виходило на Слуссен та Риддарф’єрден.

Почавши читати, Лісбет відчула полегшення. Щоправда, кров сочилася крізь рушник на сторінки, а голова не переставала боліти. Проте вона все глибше поринала в книжку, час від часу роблячи позначки на берегах. Нічого нового там не було. Саландер краще за будь-кого знала: зоря живе завдяки двом протиборчим силам — внутрішнім ядерним вибухам, які змушують її розширюватися, і гравітації, що тримає її вкупі. У цьому Лісбет убачала балансування й тривалу запеклу боротьбу, в якій, коли ядерне паливо закінчується й вибухи згасають, хоч-не-хоч з’являється переможець.

Ледве гравітація бере гору, як небесне тіло здувається, немов проколота кулька, зменшуючись і зменшуючись. Отже, зоря може зовсім зникнути. Карл Шварцшилд іще в Першу світову війну з неймовірною елегантністю, відбитою у формулі

де G — гравітаційна стала, описав стадію, коли зірка так стискається, що її не може покинути навіть світловий промінь, і шляху назад уже нема. За таких обставин небесне тіло приречене на колапс. Усі його атоми стягаються всередину, до сингулярної точки, де закінчуються час і простір, а може, зрештою, відбуваються ще дивніші речі, як от вкраплення справжньої ірраціональності в закономірний Всесвіт.

Ця сингулярність, що, найпевніше, є не точкою, а своєрідною подією, кінцевою станцією для всіх відомих фізичних законів, оточується горизонтом подій і разом з ним утворює так звану чорну діру. Лісбет подобалися чорні діри: вона відчувала спорідненість з ними.

Однак її, як і Джулі Темет, передусім цікавили не самі чорні діри, а процес, унаслідок якого вони утворюються, зокрема те, що зоряний колапс починається в найнеосяжнішій частині Всесвіту, де, на нашу думку, все можна пояснити за допомогою Айнштайнової теорії відносності, і закінчується в зникомому маленькому світі, підвладному законам квантової механіки.

Лісбет вірила: тільки-но вона зможе описати цей процес, як об’єднає дві суперечливі мови Всесвіту — квантову фізику й теорію відносності. Але, без сумніву, її здібностей на це замало. Так само, як і на той чортів шифр. І дівчина мимоволі почала знову думати про батька.

Коли вона була мала, цей мерзотник раз по раз ґвалтував її матір. Аж поки мати дістала непоправних травм, від яких так і не змогла оговтатися. Сама Лісбет, тоді дванадцятирічна дівчинка, зі страшною силою дала йому відсіч. У той час вона ще не знала, що її батько — важливий шпигун, який утік з радянського ГРУ. Не знала вона й того, що особливий підрозділ СЕПО, так звана Секція, ладен був боронити його за всяку ціну. І все ж Лісбет розуміла, що її батька оточує суцільна загадка — темрява, куди ніхто не мав права наближатися. Таємницею було повите навіть його ім’я.

На всіх листах і паперах можна було прочитати: «Карл Аксел Будін». Саме так його мали називати всі сторонні, проте родина на Лундаґатані знала, що це фальсифікація і що його справжнє ім’я — Зала, або, точніше, Олександр Залаченко. Він міг легко застрашувати до смерті людей, і головне — мав на собі якусь захисну мантію, принаймні Лісбет сприймала це саме так.

Ще не знаючи його секретів, вона розуміла, що батькові все минається. То була одна з причин, чому він завжди мав бридкий і бундючний вигляд. Він був тим, до кого просто так не доберешся і хто добре це усвідомлював. На інших татусів можна було заявити в соціальні служби чи в поліцію. Але за Залою стояли вищі сили, і Лісбет сьогодні наснився той день, коли вона знайшла бездиханну матір на підлозі й надумала самотужки знешкодити батька.

Оце і ще дещо й була її справжня чорна діра.

Сигналізація спрацювала о першій вісімнадцять, змусивши Балдера схопитися з переляку. Невже хтось заліз у будинок? Він відчув невимовний жах і простяг у ліжку руку. Авґуст лежав поряд. Напевно, прокрався сюди, як завжди, а тепер схвильовано попхинькував, ніби завивання сирени проникло в його сон. «Мій маленький хлопчик», — подумав Балдер і закляк. Невже чиїсь кроки?

Ні, певно, здалося. Чути було лише сигналізацію, і Балдер тривожно подивився на бурю за вікном. Здається, негода лише посилилася. Морські хвилі билися об пристань і вихлюпувалися на берег. Шибки дрижали й прогиналися від навального вітру. А може, сигналізація спрацювала саме від цього? Мабуть, так і є. Усе просто.

Однак треба, звичайно ж, усе перевірити і, коли що, викликати підмогу, а також глянути, чи прибула нарешті охорона від Ґабрієлли Ґране. Двоє поліціантів мали з’явитися сюди ще кілька годин тому. Комедія, балаган якийсь! Їх весь час затримувала то буря, то низка суперечливих