Читати книгу - "Знак Хаосу"

намір пообідати і поміркувати як слід.

— Не хочеш мені розповісти заодно і про інші проблеми? Можливо, я якимось чином зумію їх включити в пакет.

— Ні, чорт візьми. Я з тобою скоро зв'яжуся. Йде?

— Іде. Але мені краще бути поруч, коли ти витягнеш мамулю з цього паралічу, щоб якось пом'якшити обстановку. Ти ж розібрався, як розбити ці чари, чи не так?

— Так.

— Радий чути, я не знав, як це зробити. І можу тепер перестати думати про це. Взагалі я збираюся розпрощатися з цим місцем і відправитися збирати війська, — сказав він, дивлячись на даму в бікіні, яка якраз вилізла з басейну. — Зв'яжись зі мною.

— Гаразд.

Прокляття. Дивовижно. Не дивно, що Люк постійно отримував ці премії комівояжерів. Незважаючи на всі свої почуття до Ясри, я змушений був визнати, що товар пропонувався хороший. І Рендом не наказував мені тримати її в полоні. Звичайно, коли ми з ним в останній раз бачилися, він не мав особливих можливостей сказати мені що-небудь. Але чи справді вона поведеться так, як говорив Люк? В якійсь мірі це мало сенс, але, втім, люди розумні в дружбі, коли слід.

Я пройшов коридор і вирішив скористатися чорними сходами. Звернувши на них, я побачив стоячу на самому верху жінку, яка дивилася у протилежну сторону. На ній була довга червоно-жовта сукня. У неї було дуже темне волосся і красиві плечі.

Вона обернулася, почувши мої кроки, і я побачив, що це Найда. Вона дивилася тепер на мене.

— Лорд Мерлін, — звернулася вона до мене. — Ви не могли б мені сказати, де моя сестра? Як я думала, вона вирушила з вами на прогулянку.

— Вона милувалася картинами і статуями, а потім їй знадобилося терміново побігти по якійсь дрібній справі, — став заливати я. — Я не знаю, куди саме вона вирушила, але у мене склалося враження, що вона повинна дуже скоро повернутися.

— Добре, — сказала вона. — Просто вже скоро час обіду і ми чекали, що вона приєднається до нас. Вона не задоволена проведеним днем?

— По-моєму, задоволена, — правдиво відповів я.

— Останнім часом вона була трохи не в настрої. Ми сподівалися, що ця подорож розвеселить її. Вона давно мріяла про неї.

— Коли я покинув її, вона, здається, здорово розвеселилася, — зізнався я.

— О, та де ж це було?

— Неподалік звідси.

— А де ж ви ходили?

— У нас була довга прогулянка по місту і околицях, — пояснив я. — Я також трохи показав їй палац.

— Значить, зараз вона в палаці?

— Коли я в останній раз її бачив, вона була в ньому. Але вона могла й вийти.

— Розумію, — сказала вона. — Шкода, що мені не вдалося раніше по-справжньому поговорити з вами. У мене таке відчуття, ніби я давно вас знаю.

— О! Це чому ж?

— Я кілька разів прочитала ваше досьє від корінця до корінця. Воно в деякому роді заворожує.

— Досьє?

— Не секрет, що ми складаємо досьє на людей, з якими, ймовірно, зіткнемося по службовій лінії. Досьє, звичайно, заведені і на всіх членів будинку Амбера. Навіть на тих, хто не має ніякого відношення до дипломатії.

— Ніколи не думав про це, — сказав я. — Але схоже на правду.

— Ваше минуле бездоганне, а недавні неприємності дуже незрозумілі.

— Для мене вони теж незрозумілі. Ви намагаєтеся поповнити досьє своїми даними?

— Ні, просто цікаво. Якщо з ваших проблем випливає щось, здатне залучити до них Бегму, то і у нас є інтерес до них.

— А як вийшло, що ви взагалі дізналися про них?

— У нас дуже хороші джерела розвідувальної інформації. В маленьких королівствах таке часто буває.

Я кивнув.

— Не буду натискати на вас, щоб з'ясувати, що це за джерела. Але у нас немає термінового розпродажу гарячих секретних відомостей.

— Ви неправильно мене зрозуміли, — заперечила вона. — І досьє ваше я теж не намагаюся поповнити. Я намагаюся з'ясувати, чи можу я бути чим-небудь корисна для вас.

— Спасибі. Я це ціную, — подякував я їй. — Однак, дійсно не можу придумати, чим би ви могли мені допомогти.

Вона посміхнулася, демонструючи ідеальний ряд зубів.

— Не знаючи більшого, я не можу сказати більш точно.

— Але якщо ви вирішите, що хочете допомоги, або якщо просто захочете поговорити — відвідайте мене.

— Прийнято, — погодився я. — До зустрічі на обіді.

— І пізніше, сподіваюся, теж, — додала вона, коли я проходив повз неї і повертав у коридор.

Що вона мала на увазі під цим останнім натяком? Говорила зі мною по завдання? Якщо так, то її мотив мені не зрозумілий. Або вона всього лише висловлювала бажання дізнатися побільше? Я не був упевнений.

Проходячи по коридору в напрямку своїх покоїв, я помітив попереду дивне світлове явище — по обох стінах, стелі і підлозі йшла яскраво-біла смуга шести-восьми дюймів шириною. Наблизившись до неї, я уповільнив кроки, прикидаючи, чи не застосував хтось у мою відсутність новий спосіб освітлення.

Коли я переступив через смугу на підлозі, зникло все, крім самого світла, яке зібралося в ідеальний круг, перекинулося разок біля мене і осіло на рівні підошов, залишивши мене в центрі. Раптово за межами кола з'явився інший світ; склалося враження, що він створений у вигляді утвореного купола зеленого скла. Поверхня, на якій я стояв, виглядала в блідому світлі червонуватою, нерівною і вологою. Лише коли повз мене пропливла велика риба, я збагнув, що перебуваю швидше за все під водою, стоячи на гребені корала.

— Все це з біса красиво, — сказав я, — але я хочу дійти до своїх апартаментів.

— Просто вирішив трохи пустити пил в очі, — долинув знайомий голос, який надприродно звучав всюди за межами магічного кола. — Я Бог?

— Можеш називати себе як хочеш, — сказав я. — Тобі ніхто не заперечить.

— Бути Богом може виявитися забавним.

— Тоді ким буду рахуватися я?

— Це важке теологічне питання.

— Який хрін теологічне? Я інженер-комп'ютерник, і ти знаєш, що я створив тебе, Привид.

Підводну камеру заповнив звук, схожий на зітхання.

— Важко відірватися від своїх коренів.

— А навіщо намагатися? Що поганого в коренях? Вони є у всіх рослин.

— Гарні квіти нагорі. Бруд внизу.

— У твоєму випадку це метал і цікава кріогенна система. І чимало всього іншого. І все абсолютно чисте.

— Тоді, можливо, мені потрібний саме бруд?

— Чи добре ти себе почуваєш, Привид?

— Я все ще намагаюся знайти себе.

— Подібному завданню присвячують себе всі.

— Справді?

— Справді.

— Коли? Як? Чому?

— Сказати — значить позбавити тебе всього задоволення. Крім того, у всіх це буває по-різному.

Пропливла ціла зграя рибок — маленьких рибок в чорно-червону смужку.

— У мене зовсім не