Читати книгу - "Карибська таємниця"

— Поясніть свою думку, — сказав він.

— Я так погано вмію пояснювати. — Міс Марпл говорила швидко й досить незв'язно. Рожевий рум'янець забарвив їй щоки. — Припустімо, хтось планує вбивство. Якщо ви пам'ятаєте, то в історії, яку розповів мені майор Полґрейв, ішлося про чоловіка, чия дружина померла за підозрілих обставин. Потім, через певний проміжок часу, було скоєне ще одне вбивство за таких самих обставин. Дружина чоловіка з іншим ім'ям померла так само, і лікар сказав, що він упізнав того самого чоловіка, хоч той і змінив ім'я. Отже, складається враження, — сподіваюся, ви зі мною згодні, — що в того суб'єкта подібні злочини увійшли у звичку.

— Ви маєте на увазі Сміта й наречених, яких він топив у ванні?

— Я читала, чула та й із власного досвіду знаю, що коли чоловікові, який скоїв свій перший злочин, щастить уникнути покарання, то це його, так би мовити, підбадьорює. Він думає, що скоїти вбивство легко, що він надто розумний, аби його могли викрити. І він повторює його. А наприкінець, як ви сказали і як ото сталося зі Смітом, котрий топив своїх наречених у ванні, це перетворюється на звичку. Такий хронічний злочинець щоразу вбиває в іншому місці й щоразу під іншим ім'ям. Але його злочини дуже схожі між собою. Так мені здається, хоч я можу й помилятися…

— Але ви певні, що не помиляєтеся, чи не так? — запитав містер Рейфаєл із проникливою переконаністю.

Міс Марпл провадила, не відповівши на його запитання:

— Але якщо мої припущення слушні і якщо цей суб'єкт підготував усе для вбивства, яке має відбутися тут, щоб позбутися своєї чергової дружини, третьої або четвертої, у такому разі історія майора Полґрейва важить для нього, бо вбивця не захоче, щоб була проведена будь-яка аналогія. Якщо ви пам'ятаєте, то Сміта спіймали саме так. Обставини злочину привернули увагу якогось чоловіка, що порівняв його з давнішим убивством, описаним у газетній вирізці, яка зберігалася в нього. Тож ви повинні розуміти, що якщо ця злочинна особа спланувала й підготувала злочин, який вона має намір скоїти незабаром, то вона не могла дозволити, щоб майор Полґрейв усім розповідав свою історію та показував ту фотографію.

Вона замовкла й подивилася на містера Рейфаєла поглядом, у якому читалася тверда переконаність.

— Отже, ви розумієте, що він мусив діяти швидко й так швидко, як тільки міг.

— Фактично, це сталося того ж таки вечора, так?

— Так, — підтвердила міс Марпл.

— Блискавична операція, але в рамках можливого. Підкинути пігулки в кімнату Полґрейва, розпустити чутку про те, що в нього високий кров'яний тиск, і долити в його улюблений пунш кілька крапель рідини з назвою, що має чотирнадцять складів. Ви так це собі уявляєте?

— Саме так. Але цей злочин уже позаду й про нього можна не турбуватися. Нас має турбувати злочин майбутній. Тепер, коли майора Полґрейва усунуто з дороги, а фотографію знищено, той чоловік скоїть убивство, яке він собі спланував.

Містер Рейфаєл присвиснув.

— То ви вже все обміркували, чи не так?

Міс Марпл кивнула головою. Вона сказала досі невластивим для себе голосом, рішучим і майже диктаторським:

— І ми повинні перешкодити цьому. Ви повинні перешкодити цьому, містере Рейфаєл.

— Я? — здивовано запитав Рейфаєл. — А чому я?

— Бо ви чоловік багатий і впливовий, — сказала міс Марпл, не вдаючись до зайвих мудрувань. — Люди не зможуть не звернути увагу на те, що ви скажете або запропонуєте. Мене ж вони не стануть слухати й протягом хвилини. Вони скажуть, що я старушенція, яка уявляє собі казна-що.

— Вони це можуть, — погодився містер Рейфаєл. — Дурість притаманна людям. Однак мушу сказати, якщо послухати вашу звичайну балачку, то дуже важко припустити, що ви маєте в голові якісь мізки. А проте ви вмієте мислити логічно. Дуже мало жінок наділені цим умінням. — Він незручно засовався у своєму кріслі. — Куди, в біса, заподілися Естер і Джексон? Мене треба перенести. Ні, ви цього не робіть. У вас не досить сили. Не знаю, що вони думають, покинувши мене тут самого-одного.

— Я піду і знайду їх.

— Ні, ви нікуди не йдіть. Залишайтеся тут і спробуймо розв'язати цю головоломку. Хто з них? Безтурботний Ґреґ? Спокійний Едвард Гілінґдон чи мій слуга Джексон? Убивця хтось із них трьох, чи не так?

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

МІСТЕР РЕЙФАЄЛ БЕРЕТЬСЯ ЗА ДІЛО

— Я не знаю, — сказала міс Марпл.

— Як, не знаєте? А про що ми з вами розмовляли протягом останніх двадцятьох хвилин?

— Мені спало на думку, що, можливо, я помиляюся…

Містер Рейфаєл витріщився на неї.

— Усе ж таки в голові у вас забагато сміття! — сказав він із виразом огиди. — А ви ж здавалися такою впевненою у своїх висновках!

— О, я цілком упевнена — у тому, що стосується вбивства. Я не впевнена щодо того, хто вбивця. Бачте, я довідалася, що майор Полґрейв мав у своєму запасі не одну історію про вбивство — ви самі казали, що він розповідав вам про жінку, схожу на Лукрецію Борджіа…

— Справді розповідав. Але ж то була зовсім інша історія.

— Я знаю. А місіс Волтерс нібито чула від нього про когось, кому запхали голову в газову піч…

— Але ж та історія, яку він розповів вам…

Міс Марпл дозволила собі урвати його — таке рідко траплялося з містером Рейфаєлом.

Вона заговорила зі щирістю, у якій бринів майже розпач, і лише зрідка плутаючись.

— Невже ви не розумієте, як важко бути впевненою в чомусь. Уся причина в тому, що дуже часто людина не слухає, що їй розповідають. Запитайте місіс Волтерс, вона сказала мені те саме: спочатку ви слухаєте, але потім ваша увага послаблюється, ваш розум починає блукати туди-сюди, і несподівано до вас доходить, що ви чогось не почули. От і я раптом засумнівалася, чи не пропустила я чогось, хай і дуже трошки, між історією про чоловіка, яку він мені розповідав, і тією миттю, коли він дістав свого гаманця і сказав: «А не хочете подивитися на фотографію вбивці?»

— Але ж ви думали, що то була фотографія чоловіка, про якого він вам розповідав?

— Я так думала — справді. Досі мені не спадало на думку, що могло бути й не так. Але тепер — як я можу бути певна?

Містер Рейфаєл подивився на неї замисленим поглядом.

— Проблема з вами полягає в тому, — сказав він, — що ви надто совісна. Налаштувати себе так рішуче, а потім почати вагатися — велика помилка. Спочатку ви не вагалися. Якщо ви спитаєте мою думку, то базікання