Читати книгу - "Аку-аку"

міг виповзти з дому, одягали найкращий одяг і урочисто прямували пагорбом до церкви.

Але одного дня доля несподівано звела нас з учителем. Від імені школи губернатор кілька разів просив нас влаштувати для школярів прогулянку довкола острова на експедиційному судні. Він вважав, що це було б для дітей дуже корисно. Вони могли б зійти на берег в Анакені, там пообідати, а потім плисти далі, щоб увечері повернутись до селища.

Я не був у захваті од цієї ідеї, але за дітей просили черниці, і коли патер Себастьян сказав, що ніхто з них не бачив острова з. моря, я здався і пообіцяв попросити капітана підвести судно до селища. Борти на верхній палубі були загнуті всередину, так що ніхто з дітей не міг перелізти через них. Судно цілком годилось для прогулянки. А втім, нам сказали, що місцеві школярі плавають, як риби, — вони бовтаються в бухті, ще навіть не починаючи ходити до школи.

Рано-вранці в тиху погоду ми стали на якір біля селища Хангароа і взяли на борт сто п'ятнадцять школярів. Це була восьма частина всього населення острова. Крім семи дорослих остров'ян, дітей супроводжували вчитель, лікар з помічником, заступник губернатора і три черниці. Губернатор і патер Себастьян відмовились від поїздки.

Діти були страшенно захоплені — палуба аж дрижала від веселих криків та співів. Усі сперечались за місце на носі корабля, кожен хотів бачити, як судно розтинає хвилі. Та коли з оглушливим гуркотом було піднято якір і сирена повідомила про відплиття, більшість дітей притихли. Вони з сумом дивились на селище, ніби вирушали не. в одноденну прогулянку довкола острова, а в кругосвітню подорож. Зрештою, острів був для них цілим світом.

Коли судно загойдалось на хвилях, дітям стало недобре. Один з остров'ян підійшов до нас і попросив плисти швидше, щоб скоріше прибути в Анакену. Потім він, ~ хитаючись, попрямував до люка, на якому вже спало повно дітей. Невдовзі школярі лежали по всій палубі, ніби клунки з білизною, а коли хтось із них і підходив до борту, то не для того, щоб поглянути на чудовий берег рідного острова, а щоб їхній сніданок не опинився на палубі.

Із усіх наших гостей тільки вчитель почував себе добре. Товстий, круглий, ніби якийсь велетень серед зграйки дітей, він не присідав ні на хвилинку, відколи ступив на палубу. Він сказав, що плавав по морю безліч разів у всяку погоду і ніколи не хворів. Чорним, як смола, волоссям та блискучими темними очима він скидався на свого завзятого друга — лікаря і був таким самим запальним. політиком.

Місцеві жителі вважаються громадянами Чілі, проте не мають відповідних прав, поки не доберуться на військовому кораблі до Валпарайсо і не поселяться на континенті між чілійцями. Учитель поклав собі за мету допомогти остров'янам переселитись на материк. Погляд його чорних очей був суворим, коли він говорив про політику, але ставав безмежно ніжним, коли він виймав олівець, щоб нанести в свій блокнот контури берегів, або гладив котрогось із дітей по голові. Учитель заглядав; у всі закутки і на місцевому діалекті втішав хворих. Він то сідав до когось із них і давав пілюлі, то волік до поручнів зразу двох довготелесих підлітків, які жестами просили дати їм дорогу.

Коли ми повернули за мис, море стало спокійнішим; і старші хлопчики та дівчатка ожили. Але замість того, щоб триматись посеред судна, вони всі кинулись на ніс, де найдужче гойдало. Вчителеві довелося тягнути їх позеленілих, сонних, назад до люка, де вони зразу ж лягали. Від радості не залишилося й сліду, і тільки тоді, коли ми завернули в бухту Анакени, діти знову загомоніли. Поки матроси закріплювали якірні ланцюги, вони співали полінезійських пісень.

Коли шхуна стала на своєму місці поблизу табору, всіх дітей було перевезено на берег. Їм показали наш табір на місці старовинного селища Хоту Матуа, а. потім повели на терасу. Там вони всі посідали на траві біля підніжжя мурованої стіни. З селища приїхало верхи ще кілька остров'ян. Вони привезли з собою шестеро ягнят і полінезійським способом спекли їх на гарячих каменях.

День схилявся надвечір. Біля вогнища залишились тільки обгризені кістки, а всі діти купалися в бухті. Повітря аж дзвеніло від їхніх голосів. Потім черниці зібрали на березі групу дітей і заспівали з ними стародавню пісню про Хоту Матуа, який колись вперше зійшов на землю в Анакенській бухті.

Та ось учитель глянув на годинник, заплескав у долоні і наказав дітям лаштуватись до від'їзду. Море спокійно котило до берега м'які хвилі. Моторний човен було пришвартовано, як звичайно, до великого плоту, що стояв на якорі трохи віддалік од берега. Дітей переправляли туди на маленькому плоту, а звідси вже човном одвозили на корабель. Деякі з них встигли пірнути ще кілька разів і з плоту. Машиністи поїхали з першою партією учнів, щоб приготувати судно до відплиття. Поки човен повернувся, вчитель на березі відібрав наступну партію. Дванадцятеро дітей сіли на пліт, а кільком з них дозволили плисти поруч. Коли човен відплив удруге, кілька нетерплячих хлопців кинулися без дозволу у воду і попливли до плоту-причалу, щоб там дочекатися своєї черги. Тому вчитель і сам перебрався на пліт, щоб теж жити за порядком, і з третім рейсом вирішив супроводити дітей на корабель. Інші дорослі залишились на березі наглядати за рештою дітей.

І тут, як грім серед ясного неба, на нас упало нещастя. Коли човен, прямуючи до корабля, пропливав повз мис, діти раптом посхоплювалися з місць. Їм усім враз захотілося на ніс човна, де сидів із швартувальним канатом Тур-молодший. Учитель щосили гукав їх, намагаючись навести порядок, та його не слухали. Боцман, що сидів за стерном, дав задній хід і разом з Туром закричав на дітей. Але в цю мить налетіла спокійна, повільна хвиля. Човен, який уміщав дві тонни, навантажений тільки наполовину, глибоко врізався носом у хвилю і вмить наповнився водою. В наступну секунду на. поверхні вже було видно тільки стерно та багато голів.

З судна негайно спустили рятувальний човен. Корабельний лікар і я кинулись до маленького плоту, що стояв біля берега, а всі інші побігли на крайній мис, вій якого було всього метрів сімдесят-вісімдесят до того місця, де трапилось нещастя. Поки ми щосили гребли, я помітив, що деякі учні попливли в напрямку мису, але більшість то пірнала, то виринала довкола стерна човна. Скоро ми вже були там і попрямували до боцмана, який разом з одним підлітком