Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

тобою закуримо, наче все життя це робили, — ото вони здивуються!

— Їй-Богу, це буде чудово! Шкода, що вони нас зараз не бачать!

— Ще б пак, шкода! А якщо ми скажемо, що курити навчилися, коли були піратами, ото будуть нам заздрити!

— Звісно, будуть! Та ще й як!

І розмова тривала далі, але незабаром стала якоюсь млявою та незв’язною. Паузи стали довшими, курці почали спльовувати дедалі частіше. У роті в них немов утворились фонтани, а під язиками почався паводок, тільки й встигай відкачувати; заливало навіть горло, незважаючи на всі старання, весь час підкочувалася нудота. Обидва хлопчики зблідли і мали тепер жалюгідний вигляд. Люлька випала з ослаблих пальців Джо Гарпера. Те самісіньке сталося з Томом. Обидва фонтани працювали на повну силу, аж насоси не встигали відкачувати. Джо сказав кволим голосом:

— Я загубив ножика. Може, піду, пошукаю?

Том, затинаючись, ледве вимовив тремтячими губами:

— Я тобі допоможу. Ти йди в той бік, а я пошукаю біля струмка. Ні, Геку, ти з нами не йди, ми самі знайдемо.

Гек знову всівся і чекав на них десь близько години. Потім знудився і пішов шукати своїх друзів. Він знайшов їх у гущавині лісу, дуже далеко один від одного. Обидва міцно спали і були дуже бліді. Але він збагнув, що навіть якщо з ними сталася якась неприємність, то тепер уже все минуло.

За вечерею вони були не надто балакучі. Обидва стали зовсім сумирні, й коли Гек набив собі після вечері люльку й збирався набити і для них, то в один голос сказали, що не треба. Мовляв, не надто добре почуваються — певно, з’їли в обід щось зайве.

Близько півночі Джо прокинувся й розбудив решту. Повітря було важким і задушним; це не віщувало нічого доброго. Хлопчики все тісніше тулилися до привітного багаття, хоча так парило, що не було чим дихати. Вони притихли й сиділи, напружено чекаючи. Все, до чого не могло дотягнутися світло вогнища, поглинула непроглядна темінь. Раптом мерехтливий спалах на одну мить слабко осяяв листя і згас. За ним сяйнув другий, трошки яскравіший. Потім ще один. Неголосно зітхнули і неначе застогнали верхівки дерев; хлопчики відчули швидкий подих на своїх щоках і здригнулися, бо їм здалося, ніби це пролетів повз них дух ночі. Знову все затихло. Раптом неприродно яскравий спалах освітлив їхні бліді, перелякані обличчя і перетворив ніч на день, аж стало видно кожнісіньку травиночку у них під ногами. Глухо загуркотів грім, прокотився через усе небо згори донизу і зник десь далеко, сердито буркочучи. Струмінь холодного повітря обдав хлопчаків, зашелестів листям і підняв клапті попелу навколо вогнища. Ще один різкий спалах блискавки освітив увесь ліс, і відразу почувся такий гуркіт, що верхівки дерев ніби розкололись у хлопчиків над головою. Вони зі страхом притиснулись один до одного серед непроглядної темряви. Перші великі краплі дощу забарабанили по листю.

— Мерщій, хлопці, ховаймося! — крикнув Том.

Вони підхопилися й побігли, перечіплюючись у темряві об корені дерев та плутаючись у дикому винограді. Сліпуча блискавка розрізала ніч, гуркотіли розкати грому. І раптом линув рясний дощ, і вітрисько, зірвавшись, погнав його по землі суцільною смугою. Хлопчики щось кричали один одному, але шум вітру й гуркіт грому зовсім заглушали їхні голоси. Нарешті вони один за одним добігли до навісу й забились під нього — геть замерзлі, перелякані й мокрі до нитки; але їх втішало те, що лихо вони тепер терпіли всі разом. Стареньке вітрило скидалося від вітру так люто, що навіть говорити не можна було, навіть якби їм вдалося перекричати решту звуків. Гроза бушувала дедалі сильніше, й раптом вітрило зірвалося, і порив вітру поніс його геть. Хлопчики схопилися за руки й побігли, раз по раз перечіплюючись і набиваючи собі ґулі, — вони поспішали до кремезного дуба на березі ріки. Тепер гроза була в розпалі. Від безупинних спалахів блискавок у небі все на землі було видно дуже чітко, різко й без тіней: дерева, що гнулися від вітру, хвилі на річці та білі гребені на них; клоччя піни, неясні обриси високих скель на березі, що ледве виднілися через хмари та пелену косого дощу. Ледь не щохвилини якесь велетенське дерево, не витримавши натиску бурі, з тріском падало, ламало молоду поросль, а безупинні розкати грому бахкали, немов вибухи, сильно, оглушливо і так страшно, що й не передати. Потім гроза зібрала всі свої сили і забушувала над островом з такою люттю, що, здавалося, ось-ось рознесе його на друзки, спалить, заллє до верхівок дерев, знесе вітром та оглушить кожну живу істоту на ньому — і все це одночасно. Страшно було такої ночі залишатися під відкритим небом.

Але зрештою битва скінчилася, війська відступили, хоча ще десь віддалік бахкали та гримали зброєю, і на землі знову запанував мир. Хлопчики повернулися до табору, дуже перелякані; виявилося, що великий платан, під яким вони спали, був ущент розбитий блискавкою, і хлопчикам залишилося радіти, що їх не було під деревом, коли воно впало.

Усе в таборі залила вода, і вогнище теж, адже хлопці з легковажності, притаманної їхньому вікові, не здогадалися чимось прикрити вогонь від дощу. Було більш ніж достатньо причин, аби впасти у відчай, так вони змокли і змерзли. Хлопці красномовно висловлювали своє горе, аж доки не помітили, що вогонь зачаївся під товстою колодою. Там, де вона піднімалася, віддалившись від землі, від дощу сховалася смуга завширшки з долоню, яка й досі тліла. Втікачі терпляче роздмухували вогонь і підкладали тріски та кору, вишукуючи їх під сухими знизу колодами, доки вогнище не розгорілося знову. Тоді вони навалили зверху товстого хмизу, полум’я заревіло, як у горн, і настрій хлопчиків знову поліпшився. Вони висушили варений окіст і наїлися досита, а потім ще довго, до самого світанку сиділи біля багаття, вихваляючись та прикрашаючи нічну пригоду, адже спати все одно не було де — жодної сухої місцини навколо.

Тільки-но перші промені сонця прокралися крізь плетиво гілок, хлопчиків почав зморювати сон; вони попрямували на відмілину і повкладалися там. Потроху почало припікати сонце, пірати знехотя підвелися й пішли готувати собі сніданок. Після їжі вони знову розкисли — їм знову закортіло додому. Том це помітив і заходився розважати піратів, як тільки міг. Але їх не радували ні кульки, ні цирк, ні купання — ніщо на світі. Тоді Том нагадав їм про важливий секрет, і це викликало проблиск радості. Доки він не згас, хлопчисько встиг зацікавити їх новою вигадкою. Він запропонував облишили