Читати книгу - "Острів Скарбів"

і пам'ятати, що у нас є два надійні союзники: ром і клімат.

Ром уже почав працювати: пів милі відділяло нас від піратів, однак до пізньої ночі ми чули пісні і крики. А доктор клявся своєю перукою, що скоро нам допомагатиме ще й клімат. Пірати отаборилися поблизу болота, ліків у них немає, тож за тиждень половину з них битиме пропасниця. — Отже, — говорив доктор, — якщо вони не зможуть розправитися з нами одразу, то вони радо покинуть острів і повернуться на корабель. Він до їхніх послуг, і вони можуть зайнятися своїм звичним ремеслом — морським розбоєм.

— Це перший корабель, який мені доведеться втратити, — сказав капітан Смоллет.

Я страшенно стомився. Довго я перевертався з боку на бік перш ніж заснути, зате потім спав як убитий.

Всі вже давно попрокидалися, поснідали і понатягали дров, коли я прокинувся від гамору.

— Білий прапор! — вигукнув хтось!

І відразу ми почули здивоване:

— Сільвер власною персоною!

Я підскочив, протер очі і кинувся до бійниці у стіні.

Розділ 20

Сільвер-парламентер

І справді, до частоколу підійшли двоє. Один з них розмахував білим полотном, а другий, не хто інший як Сільвер, — безпристрасно стояв поруч.

Було ще дуже рано. Такого холодного ранку я щось і не пригадую. Холод пронизував тіло аж до кісток. Небо ясне, безхмарне, верхівки дерев рожевіли від сходу сонця, але внизу, де стояв Сільвер зі своїм супутником, все ще була густа тінь. Їхні ноги потопали у клубах молочного туману, нічних випарів твані. Нічний холод і туман — проблеми цього острова, сирого, малярійного, нездорового місця.

— Зайняти позиції! — наказав капітан. — Готовий посперечатися, що вони затівають якусь хитрість. — Потім він крикнув ворогам: — Хто йде? Стояти, інакше ми будемо стріляти!

— Білий прапор! — вигукнув Сільвер.

Капітан вийшов на ґанок і став під накриття, щоб захиститися від зрадницької кулі. Обернувшись до нас, він наказав:

— Група доктора — на вахту до бійниць! Докторе Лівсі, прошу вас, візьміть на себе північну стіну, Джиме — східну, Ґрею — західну. Всім решта — набивати мушкети. Хутчіше! І будьте пильні!

Потім він знову звернувся до ворогів:

— Чого вам від нас треба і до чого тут білий прапор? — крикнув він.

Цього разу відповів не Сільвер, а другий пірат.

— Капітан Сільвер, сер, хоче на вашій території укласти з вами угоду! — прокричав він.

— Капітан Сільвер? Я такого не знаю. Хто це? — запитав капітан, а впівголоса додав:

— Он воно як! Вже капітан! З кока в капітани!

Довгань Джон відповів сам:

— Це я, сер. Ці бідолахи вибрали мене капітаном після вашого дезертирства, сер. — Слово «дезертирство» він наголосив. — Ми готові продовжувати виконувати ваші накази. Звичайно, будуть умови, чіткі й чесні. А поки що дайте мені слово, капітане Смоллете, що ви відпустите мене звідси живим і не стрілятимете, доки я не відійду від частоколу.

— Особисто я не маю і крихти бажання розмовляти з вами, — сказав капітан Смоллетт. — Але якщо ви хочете говорити зі мною, то ідіть сюди. Якщо ж ви замислили зраду, то потім пиняйте на себе.

— Цього досить, капітане! — радісно вигукнув Довгань Джон. — Вашого слова досить. Справжнього джентльмена, капітане, я одразу бачу, будьте певні.

Ми бачили, що чоловік з білим прапором стримував Сільвера. Та й не дивно, адже капітан говорив не вельми люб'язно. Але Сільвер лише засміявся у відповідь і поплескав його по плечу, так ніби й на йоту не переймався тим, що на нього чигає небезпека. Він підійшов до частоколу, спочатку перекинув через нього свою милицю, а потім і сам переліз неймовірно швидко і спритно.

Мушу зізнатися, мене настільки зацікавили ці перемовини, що я забув про обов'язки вартового. Я залишив свій пост біля східної бійниці і став за капітаном. Той сидів на порозі, спершись ліктями на коліна, підтримуючи голову руками, і вдивлявся у старий залізний казан, де вирувала вода і танцювали піщинки. Спокійно він насвистував собі під носа «За мною, юнки й юнаки».

Сільвер важко долав схил гори. Там, де був крутий підйом, а під ногами сипучий пісок і широкі пні, він був безпорадний зі своєю милицею, як корабель на мілководді. Але він мужньо і мовчазно подолав увесь шлях, зупинився перед капітаном і досить галантно віддав йому честь. Він був у своєму найкращому вбранні: довгому, аж до колін, синьому каптані з великою кількістю мідних ґудзиків і зсунутому на потилиці капелюсі, обшитому гарним галуном.

— Ось ви і прийшли, — сказав капітан. — Присядьте.

— Пустіть мене в дім, капітане, — жалібно попросив Довгань Джон. — Таким холодним ранком дуже не хочеться, сер, сидіти на піску.

— Якби ви, Сільвере, — сказав з докором капітан, — були чесною людиною, то сиділи б зараз у своєму камбузі. Самі заварили цю кашу. Або ви мій корабельний кок — тоді я спілкуюся з вами по-доброму, або ж ви капітан Сільвер, бунтівник і пірат, — і тоді, крім шибениці, я вам нічого не обіцятиму.

— Гаразд, годі, капітане, — сказав Сільвер, сідаючи на пісок. — Тільки потім я попрошу вас подати мені руку, щоб я міг підвестися… Непогано ви тут влаштувалися!.. А, це Джим! Доброго ранку, Джиме!.. Докторе, моє шанування! Та ви тут усі разом, як щаслива родина, дозвольте так висловитися…

— Говоріть по суті, — перебив капітан. — Кажіть, чого вам треба.

— Правильно, капітане Смоллете, — відповів кок. — Спершу про справи. Зізнаюся, хитро ви вчинили сьогодні вночі. Хтось із ваших уміє орудувати ганшпугом. Деякі мої люди були у захваті від цього, та що там деякі, — усі. Я й сам, правду кажучи, вражений. Можливо, лише через це я і прийшов сюди домовлятися. Але, хай поб'є мене грім, капітане, вдруге вам цей номер не пройде! Усюди будуть вартові, ми обмежимо видачу рому. Ви, мабуть, думаєте, що всі ми були п'яні в дим. Та ви вже мені повірте, я зовсім не був п'яний, лише змучений як пес. Якби я прокинувся секундою раніше, ви б від мене не втекли. Він ще був живий, коли я до нього добіг.

— Далі що, — холоднокровно сказав капітан Смоллет.

Все, про що говорив Сільвер, було сюрпризом

і таємницею для капітана, та він і бровою не повів. А от я дещо зметикував. Я пригадав останні слова Бена Гана і зрозумів, що це він вночі прокрався у розбійницький табір, коли вони п'янючі валялися біля кострища. Мене втішала думка, що наших ворогів залишилося лише чотирнадцятеро.

— Що ж, — сказав Сільвер. — Ми хочемо дістати скарби, і ми це зробимо.