Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

й розтискати пальці. Перед його очима з’явилося повідомлення.

ОБ’ЄКТ: П’ЄР КЛУШАР — ЗНИЩЕНО

Убивця посміхнувся. Передавання повідомлень про вбивства було частиною його завдання. Але зазначення імен жертв... то додавало особливої витонченої насолоди тому задоволенню, яке відчував чоловік в окулярах із дротяною оправою. Знову зарухалися його пальці — і знову запрацював модем стільникового зв’язку.

ПОВІДОМЛЕННЯ ВІДПРАВЛЕНО

РОЗДІЛ 26

Сидячи на лавці напроти клініки, Бекер міркував, що йому робити далі. Його дзвінки до агенцій, що надавали послуги супроводу, нічого не дали. Занепокоєний спілкуванням по не-захищеному громадському телефону, командир попрохав Девіда не телефонувати, поки перстень не опиниться в нього. Бекер був подумав звернутися до місцевої поліції по допомогу — може, вони мали досьє на рудоволосу повію, — але стосовно цього Стретмор також дав жорсткі настанови: «Ви — невидимі. Ніхто не має знати, що перстень існує».

Потім Девіду спало на думку поблукати в злачному районі Тріана і спробувати знайти там оту загадкову жінку. А може, йому слід перевірити всі ресторани й пошукати там товстелезного німця? Та все це здавалося лише марнуванням часу.

Слова Стретмора знову і знову спливали в його пам’яті: «Це справа національної безпеки... ви мусите знайти той перстень».

Внутрішній голос підказував Девіду, що він щось випустив з уваги — щось надзвичайно важливе, але він ніяк не міг здогадатися — що саме. «Зрештою, я ж викладач, а не якийсь там агент до біса секретної служби». Дедалі частіше йому спадало на думку: «А чому, власне, Стретмор не послав замість нього професіонала?»

Бекер підвівся й пішов навмання по кале Делісіас, подумки перебираючи можливі варіанти. Брукований тротуар розпливався перед його очима. На землю швидко падала ніч.

Росинка.

Щось у цьому абсурдному імені не давало йому спокою. Росинка. Вкрадливий голос сеньйора Рольдана з «Ескортес Белен» безперервно крутився в нього в голові: «У нас лише двоє рудоволосих дівчат... Інмакуляда і Рочіо... Рочіо... Рочіо...»

Бекер зупинився, як укопаний. Раптом він усе зрозумів. «От телепень! А ще величаю себе лінгвістом! Як же ж це я відразу не здогадався!»

Рочіо — одне з найпоширеніших дівчачих імен в Іспанії. Воно мало все, що характеризує молоду католицьку дівчину: чистота, незайманість та природна краса. Усі поняття чистоти та незайманості витікали з буквального значення імені: Краплина роси! Росинка!

У вухах Девіда пролунав голос старого канадця. Росинка. Рочіо переклала своє ім’я на єдину мову, якою володіли і вона, і клієнт, — англійську. Збуджений Бекер швидко пішов шукати телефон.

А на протилежному боці вулиці чоловік в окулярах із дротяною оправою рушив слідком — на безпечній відстані.

РОЗДІЛ 27

У приміщенні шифрувального відділу тіні подовжувалися й блякли. А вгорі автоматичне освітлення поступово посилювалося, компенсуючи ослабле світло дня. Сюзанна й досі сиділа за своїм терміналом, терпляче очікуючи новин від свого «слідопита». Чекати довелося довше, аніж вона сподівалася.

Її розум блукав між двома бажаннями — якомога швидше зустрітися з Девідом і якомога швидше спекатися Ґреґа Ґейла. Хоча Ґейл і не реагував на її бажання, він, слава Богу, сидів тихо за своїм терміналом, поглинутий якоюсь роботою. Сюзанні було абсолютно байдуже, чим він там займався, аби тільки на оперативний монітор не виходив. Вочевидь, він цього ще не зробив — бо обов’язково б вигукнув від подиву, побачивши, що «Транс-код» уже шістнадцять годин не може впоратися із завданням.

Сюзанна пила вже третю чашку чаю, коли, нарешті, сталося те, чого вона чекала: її термінал пискнув. Її пульс пришвидшився. На моніторі з’явилася іконка-конверт, сигналізуючи надходження електронної пошти. Сюзанна швидко зиркнула на Ґейла. Він із головою занурився в роботу. Затамувавши дух, Сюзанна клацнула двічі по конверту.

«Що ж, Північна Дакото, — прошепотіла вона сама собі. — Давай подивимося, хто ти такий».

Коли повідомлення розкрилося, виявилося, що воно містить лише один рядок. Сюзанна прочитала його. А потім — прочитала ще раз.

ПОВЕЧЕРЯЄМО В «АЛЬФРЕДО» 0 8 ВЕЧОРА?

Сидячи напроти неї, Ґейл приглушено хихикнув. Сюзанна перевірила шапку послання.

ВІД: [email protected]

Сюзанна відчула приплив роздратування, але стримала його. І видалила повідомлення.

— Дуже вдало, Ґреґу. Як і личить справжнім дорослим мужчинам.

— Вони готують неперевершене карпачіо. — Ґейл усміхнувся. — Ну, що скажете? А потім ми зможемо...

— І не думай.

— Ти диви, яка неприступна цариця! — Ґейл зітхнув і знову втупився у свій монітор.

То була його стонадцята невдача із Сюзанною Флетчер. Талановита шифрувальниця не давала йому спокою. Він часто фантазував про те, як кохатиметься з нею: притисне її до вигнутого корпуса «Транскоду», а потім візьме її прямо на теплій кахляній підлозі. Самозакоханого Ґейла просто убивав той незбагненний для нього факт, що вона кохала якогось університетського викладача, котрий гарував за копійки. Самій Сюзанні буде гірше, якщо вона розбавить свій елітний генотип, злягаючись із якимось недоробком, і це тоді, коли вона могла бути з ним, з Ґреґом!

«У нас були б суперталановиті діти», — подумав він.

— А над чим ти працюєш, га? — спитав Ґейл, спробувавши зайти з іншого боку.

Сюзанна не відповіла.

— Ну який же ти командний гравець? Може, даси хоч одним оком поглянути? — Ґейл підвівся і вже було вирушив до неї вздовж кола терміналів.

Сюзанна відчула, що настирлива цікавість Ґейла сьогодні потенційно може стати джерелом серйозних проблем. І вона прийняла блискавичне рішення.

— Це діагностична програма, — пояснила вона, повторивши вигадку Стретмора.

Ґейл напружився.

— Діагностична програма? — У його голосі чувся сумнів. — І ти марнуєш суботу на діагностику замість бавитися з вчителем?

— Він — професор, і звуть його Девід.

— Та нехай, заради Бога.

— Тобі що, більше немає чим зайнятися? — визвірилася на нього Сюзанна.

— А ти що, намагаєшся мене спекатися? — образився Ґейл.

— Узагалі-то так.

— Слухай, Сью, ти зробила мені боляче.

Сюзанна Флетчер зловісно звузила очі. Вона терпіти не могла, коли її називали Сью. Вона не мала нічого проти цього імені, але Ґейл був єдиний, хто насмілювався його промовляти.

— А чому б мені не допомогти тобі? — наполягав Ґейл. І раптом знову рушив до неї. — Я — цар у царині діагностики. До того ж я просто вмираю від цікавості: яка ж це діагностика змусила всевладну Сюзанну Флетчер прийти на роботу в суботу?

Сюзанна відчула приплив адреналіну. Вона зиркнула на трасувальник на екрані свого комп’ютера і зрозуміла — не можна дозволити Ґейлу побачити його. Інакше в