Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

що я не знав, де опинився. «Що буде, те й буде», — і я поплентався світ за очі. Та раптом за сьодзі почувся голос Ханако. «Нарешті!» — Я завмер,

нашорошивши вуха й затамувавши подих. .

— Такий злидняк той учитель, а нахабства — і на віз не вбереш, правда? — надсаджувався знайомий різкий голос.

— Авжеж, нахабний тип. Треба його провчити. У тій гімназії працюють мої земляки.

— Хто саме?

— Цукі Пінске та Фукуті Кісяґо. Попрошу нехай допечуть йому.

Я не знав, звідки родом Канеда-кун, але чудернацькі імена його землячків видалися мені гідними один одного.

— Він учитель англійської мови? — провадив далі Канеда-кун.

— Дружина рикші казала, що він викладає англійську мову чи щось таке.

- В кожному разі, вчитель з нього нікчемний.

Слово «нікчемний» припало мені до смаку.

— Нещодавно я стрів Пінске і він розповів: «У нашій школі працює один дивак. Якось учні його питають: «Пане вчителю, як перекласти по-англійському «бантя» [97]? — а він цілком серйозно відповідає: «Бантя» по-англійському «savage tea». Тепер наші вчителі зробили з нього посміховисько. Такі тільки кидають тінь на інших. То, напевне, він»

— Напевне. Від такої пики чогось розумного й не сподівайся. А які в нього бридкі вуса!

— Огидний тип!

Виходить, якщо ти з вусами, то вже й огидний. У такому разі всі коти — потвори.

— А коло нього все крутиться якийсь Мейтей, чи П’яничка непросипущий [98], ніяк не пригадаю, як звати. Так той взагалі блазень пришелепуватий. Каже, барон Макіяма — його дядько. Я тоді подумала: «Неймовірно, щоб у такої мармизи та дядько був барон».

— Не варто сприймати його слова за щиру правду, коли не знаєш, що він за птах.

— Не варто, кажете? Але ж він мастак забивати людям памороки, — скрушно сказала Ханако.

Що за дивовижа? Про Канґецу-куна не обмовилися й словом. «Невже вони говорили про нього перед цим? А може, вирішили, що він їм не рівня і викинули з голови?» — думав я стривожено. Хоч-не-хоч я постояв хвилинку і вже збирався йти, як у вітальні навпроти задзвеніла. «Ого, й там щось відбувається. Не спізнитися б». — Я поспішив туди.

Почувся гучний жіночий голос. Оскільки він дуже скидався на голос Ханако, я здогадався, що говорить, мабуть, та панночка, через яку Канґецу-кун мало не втопився. Як прикро, що сьодзі заважали мені хоч краєчком ока бачити її великоцінну особу, а тому я не можу поручитися, чи її обличчя прикрашає великий ніс, а чи ні. Однак, судячи з її сопіння під час розмови, можна було дійти висновку, що в панночки аж ніяк не плескатий, непримітний для людей, ніс, а скоріше навпаки. Жінкаа говорила без упину, її ж співрозмовника не було чути. Напевне, вона перемовлялася по телефону, що про нього я вже чував.

— Хто це? Ямато? Я збираюсь завтра в театр, залиш мені квиток у третю ложу, гаразд?…Зрозумів?… Що незрозуміло? Який же ти, їй-богу! У третю ложу… Що? Чому не зможеш? Повинен взяти, чуєш! Ха-ха-ха, кажеш, жартую?… Мені не до жартів!… Чого ж глузуєш? Власне, хто ти? Tьокіті? О, який же ти безголовий, Тьокіті! Скажи, щоб господиня підійшла до телефону. Що? Сам упораєшся? Який же ти грубіян! А ти знаєш, хто я така? Я — Канеда!… Ха-ха-ха, кажеш, добре знаєш? Ну й дурень!… Канеда, кажу… Що? Щиро дякую за люб’язність? 3 якого дива тобі закортіло дякувати? Не треба мені твоїх подяк… Знову регочеш? Ти, напевне, йолоп… Ваша правда, кажеш?… Будеш глузувати, повішу трубку! Тобі байдуже?.. А мовчатимеш, то не порозуміємось. Кажи ж щось!

Ніхто не відповів. Очевидно, Тьокіті поклав трубку. Не тямлячись з люті, панночка так відчайдушно закрутила ручку телефону, що дзеленчало на весь будинок. З переляку загавкала китайська болонка, що сиділа поруч. «Не ловитиму гав», — я вибіг з дому і сховався під верандою.

Тієї ж миті в коридорі почулася людська хода, заскрипіли розсувані сьодзі. «Хто б це?» — Я нашорошив вуха.

— Панночко, вас кличуть пан і пані.

Здається, гукала покоївка.

- Знати нічого не хочу! — огризнулась панночка.

- Але ж вони веліли: «Поклич панночку, є невеличка справа».

— Чого ти причепилася як реп’ях! Я ж сказала: нічого знати не хочу! — лютувала панночка.

— Здається, мова йтиме про Мідзусіма Канґецу-сана, — спробувала заспокоїти її покоївка.

— Не знаю я ніякого Канґецу, ані Суйґецу! Ненавиджу! О, дурна пика! — Панночка заходилася зганяти злість на нещасному Канґецу-кунові. — О, а коли це ти зробила собі модну зачіску?

Покоївка полегшено зітхнула:

— Сьогодні.

— Безсоромниця! Служниця, а й собі до панів пнеться. Та ще й комірець поміняла, — не вгавала панночка.

— Це той, що ви мені ласкаво подарували. Він такий гарний, що мені шкода було його носити, тож я сховала в кошик. Але старий забруднився, довелось замінити

— Коли це я тобі дарувала?

— На Новий рік. Ви його купили в «Сіракія». На брунатно-зеленкуватому тлі — набивка у вигляді програми сумо. Ви ще сказали, що він вам не до смаку — старить вас — і що ви даруєте його мені. Ось як було.

- Як ти мені набридла! А тобі до лиця, осоружна.

- Дякую.

— Я не збираюсь тебе хвалити. Осоружна, кажу.

— Не розумію.

- Навіщо взяла таку гарну річ без дозволу?

Покоївка розгублено мовчала.

— Якщо вже він тобі пасує, то мені й поготів.

— Звичайно, він вам личить.

— То ти знала про це і мовчала! А тепер носиш, ніби так і треба, погань остання!

Лайка лилася нестримним потоком. Я уважно стежив, як розгорталися події. З вітальні навпроти саме пролунав голос Канеди-куна:

— Томіко! Томіко!

Панночці хоч-не-хоч довелось озватися і покинути кімнату з телефоном. Китайська болонка, трошки більша за мене, з очима й ротом наче стягнутими до середини морди, кинулася за нею. Я нишком вишмигнув з кухні на вулицю й побіг додому. Моя вилазка вдалася приблизно на дванадцять відсотків.

Коли я повернувся з розкішного будинку Канеди в нашу брудну халупу, мені здалося, наче я потрапив з осяяної сонцем гори в глибоку темну печеру. У домі Канеди мені було не до того, щоб придивлятися до оздоблення кімнати, до фусуми [99], сьодзі й такого іншого. І тільки опинившись у нашій оселі, я відчув усе її убозтво й не на жарт заскучав за так званою банальністю. Схоже, що ділки видатніші за вчителя. Однак така думка видалася мені надто дивною, і я вирішив послухати, що скаже на це