Читати книгу - "Айвенго"

візьму панцир і коней на сплату боргу, а що залишиться зверх того, поверну йому грошима.

— Мій господар уже збув із рук весь цей товар, — сказав Гурт.

— Ну, це дарма! — сказав єврей. — Ніхто з тутешніх християн не в змозі скупити в одні руки стільки коней і спорядження. Але в тебе є сотня цехінів у цьому мішку, — продовжував Ісак, заглядаючи під плащ Гурта, — він важкий.

— У мене там наконечники для стріл, — збрехав Гурт.

— Ну гаразд, — сказав Ісак, вагаючись між жадобою наживи й раптовим бажанням виявити великодушність. — Коли я скажу, що за доброго коня й за багатий обладунок візьму лише вісімдесят цехінів, тут уже мені жодного гульдена баришу не перепаде. Знайдеться в тебе стільки грошей, щоб розплатитися зі мною?

— Ледь-ледь набереться, — сказав Гурт, хоча єврей запросив набагато менше, ніж він очікував, — та й то мій господар залишиться майже ні з чим. Ну, якщо це твоє останнє слово, доведеться поступитися тобі.

— Налий-но собі ще склянку вина, — сказав Ісак. — Замало буде вісімдесяти цехінів: зовсім без прибутку залишуся. А як кінь, чи не дістав він ушкоджень? Ох, якою жорстокою й небезпечною була ця сутичка! І люди й коні кинулися одне на одного, ніби дикі бешанські бики. Немислимо, щоб коневі від того не було ніякої шкоди.

— Кінь здоровий і неушкоджений, — заперечив Гурт, — ти сам можеш оглянути його. І, крім того, я кажу прямо, що сімдесяти цехінів позаочі досить за панцир, а слово християнина, сподіваюся, не гірше юдейського: коли не хочеш брати сімдесят, я візьму мішок (тут він потрусив ним так, що червінці усередині задзвеніли) і занесу його назад своєму господареві.

— Ні, ні, — сказав Ісак, так тому й бути, викладай таланти… тобто шекелі… тобто вісімдесят цехінів, і побачиш, що я зумію тобі віддячити.

Гурт виклав на стіл вісімдесят цехінів, а Ісак, повільно перерахувавши гроші, видав йому розписку про те, що одержав коня й гроші за обладунок.

У єврея руки тремтіли від радості, поки він загортав перші сімдесят золотих монет; останній десяток він рахував набагато повільніше, розмовляючи увесь час на сторонні теми, і по одній спускав монети в гаманець. Здавалося, що жадібність бореться в ньому з найкращими почуттями, спонукуючи опускати в гаманець цехін за цехіном, тимчасом як сумління підказує, що треба хоч частину повернути благодійникові або принаймні винагородити його слугу. Промова Ісака була приблизно такою:

— Сімдесят один, сімдесят два… твій господар — чудовий юнак. Сімдесят три… Що й казати, чудовий парубок… Сімдесят чотири… Ця монета трохи обточена збоку… Сімдесят п'ять… А ця й зовсім легка… Сімдесят шість… Якщо твоєму господареві знадобляться гроші, нехай звертається просто до Ісака з Йорка… Сімдесят сім… Тобто, звісно, із благонадійним забезпеченням…

Тут він помовчав, і Гурт уже сподівався, що інші три монети уникнуть долі попередніх.

Однак підрахунок тривав:

— Сімдесят вісім… І ти теж славний хлопець… Сімдесят дев'ять… І, без сумніву, заслуговуєш на винагороду.

Тут Ісак осікся й поглянув на останній цехін, маючи намір подарувати його Гурту. Він потримав його у висячому положенні, покачав на пучці, підкинув на стіл, прислухаючись до того, як він задзвенить. Якби монета зазвучала глухо, якби вона виявилася хоч на волосину легшою, ніж була, великодушність взяла б гору; але, на Гуртову біду, цехін покотився лунко, світився яскраво, був нового карбування і навіть на одне зерно важчий узаконеної ваги. В Ісака забракло духу розстатися з ним, і він, ніби з неуважності, опустив його у свій гаманець, мовивши:

— Вісімдесят штук; сподіваюся, що твій господар щедро нагородить тебе. Однак, — додав він, пильно дивлячись на мішок, що був у Гурта, — у тебе отут, напевно, ще є гроші?

Гурт скривився, що мало означати посмішку, і сказав:

— Мабуть, буде ще стільки ж, як ти зараз порахував.

Гурт склав розписку, дбайливо сховав її у свою шапку й зауважив:

— Але начувайся: коли ти розписку написав неправильно, я тобі бороду вискубаю.

Із цими словами, не чекаючи запрошення, він налив собі третій келих вина, випив його і вийшов не прощаючись.

— Ребекко, — сказав єврей, — цей ісмаїліт мало не надурив мене. Втім, його господар — добрий юнак, і я радий, що лицар здобув собі золото і срібло, й усе завдяки прудкості свого коня й міцності свого списа, що, мов спис Голіафа, міг змагатися у швидкості із ткацьким човником.

Він обернувся, очікуючи відповіді від дочки, але виявилося, що її в кімнаті немає: вона пішла, поки він торгувався з Гуртом.

Тим часом Гурт, вийшовши в темні сіни, роззирався навсібіч, міркуючи, де ж тут вихід. Раптом він побачив жінку в білій сукні зі срібною лампою в руці. Вона подала йому знак іти за нею в бічну кімнату. Гурт спочатку позадкував. У всіх випадках, коли йому загрожувала цілком приземлена фізична сила, він був грубий і безстрашний, як кабан, але він був боязкий в усьому, що стосувалося лісовиків, домовиків, білих жінок та інших саксонських забобонів так само, як його древні німецькі пращури. До того ж він пам'ятав, що перебуває в будинку єврея, а цей народ, крім усіх вад, приписуваних йому перегудами, ще й вирізнявся, на думку простолюду, найглибшими пізнаннями щодо всіляких чарів і чаклунства. Однак після хвилинного сум'яття він скорився знакам, що подавала примара. Увійшовши за нею до кімнати, він був приємно здивований, побачивши, що ця примара виявилася тією чарівною єврейкою, яку він щойно бачив у кімнаті її батька і ще вдень запримітив на турнірі.

Ребекка запитала його, яким чином розрахувався він з Ісаком, і Гурт передав їй всі подробиці справи.

— Мій батько лиш пожартував з тобою, добра людино, — сказала Ребекка, — він заборгував твоєму господареві незрівнянно більше, ніж може коштувати будь-яка бойова кольчуга й кінь. Скільки ти заплатив зараз моєму батькові?

— Вісімдесят цехінів, — відповів Гурт, дивуючись такому запитанню.

— У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі. Іди! Йди швидше! Не гай часу на подяку! Та стережися: коли підеш через місто, легко можеш втратити не лише гаманець, але й життя… Ройбене, — покликала вона слугу, плеснувши в долоні, — посвіти гостеві, проведи його з будинку та замкни за ним двері!

Ройбен, темнобровий і чорнобородий син Ізраїлю, скорився, взяв смолоскип, відімкнув зовнішні двері будинку й, провівши Гурта через брукований двір, випустив його через хвіртку біля головної брами. Далі він замкнув хвіртку й засунув браму такими засувами й ланцюгами, які годилися б і для в'язниці.

— Клянуся святим Дунстаном, —