Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

Джайлз із невимовним полегшенням. — Я чував, ніби вони чудні, ті тамтешні мешканці, й у їхнім краю щось-таки могло трапитися. Нехай вони самі й дають собі з ним раду! Припхавсь ото і тривожиш мене різними байками. Пішов геть!

Ґарм і пішов геть. І розніс новину по цілому селу. Пес не забув наголосити, що його господар анітрохи не злякався:

— Він був цілком спокійний і знай собі снідав.

Люди весело теревенили про це біля дверей власних домівок.

— Як у старі добрі часи! — казали вони. — Ще й саме перед Різдвом. Якраз доречно. Ото Король зрадіє! Цього Різдва він їстиме Справжнього Хвоста.

Проте наступного дня надійшли нові вісті. Дракон, як виявилося, був винятково великим і жорстоким. І завдавав жахливих збитків.

— А як щодо лицарів Короля? — почали запитувати люди.

Те саме вже цікавило й інших. Правду кажучи, на ту пору до Короля почали прибувати гінці з найбільш постраждалих од Хризофілакса сіл, і вони — так голосно й так часто, як тільки могли наважитися, — повторювали йому:

— Володарю, що з твоїми лицарями?

Лицарі-бо не робили нічогісінько; їхнє знайомство з драконами, як і раніше, було вельми неофіційним. Отож, Король поставив їх до відома, цілком поважно й офіційно, наказавши вжити необхідних заходів, щойно випаде змога. І йому було дуже неприємно дізнатися, що змога все ніяк не випадала, а натомість її щоденно відкладали.

Проте резони лицарів були, без сумніву, логічні. По-перше, Королівський Кухар уже приготував Драконячий Хвіст на Різдво, адже знав, що все треба робити в належний час. Тому геть не пасувало образити його, принісши в останню хвилину справжнього хвоста. Кухар був дуже цінним слугою.

— Не зважайте на Хвіст! Відітніть йому голову — й усе! — закричали гінці з найбільш понищених сіл.

Але настало Різдво, і, на превелике нещастя, до дня святого Івана влаштовували грандіозний турнір: запрошено було лицарів із багатьох королівств, і вони прибували, щоби позмагатися за цінний приз. Не годилося, звичайно, применшувати шанси на перемогу лицарів центральної частини острова, виряджаючи найкращих із-поміж них на драконяче полювання, коли саме мав розпочатися турнір.

Потому треба було відсвяткувати Новий рік.

Але дракон просувався кожної ночі; й кожен крок наближав його до Гема. Уночі перед Новоріччям люди побачили вдалині спалахи. Дракон облаштувався в лісі за якихось десять миль звідтіля, й ліс той яскраво палав. Коли Хризофілакс був у доброму гуморі, то ставав палким драконом.

Тоді люди почали ззиратися на Фермера Джайлза та шепотітися в нього за спиною. Він почувався через те геть незручно, проте вдавав, ніби нічого не помічає. Наступного дня дракон наблизився ще на кілька миль. Тоді Фермер Джайлз і сам почав голосно ганити лицарів Короля.

— Хотів би я знати, що вони зробили, щоби заслужити на своє утримання, — мовив він.

— І ми також хотіли би! — потвердили всі мешканці Гема.

А мірошник докинув:

— Мені розповідали, наче й сьогодні титул лицаря можна отримати лише за справжні заслуги. Зрештою, нашого доброго Еґідіуса вже можна вважати майже лицарем. Хіба ж Король не надіслав йому червоного листа й меча?

— Титул лицаря — то більше, ніж меч, — відказав Джайлз. — Є ще й посвята й різні інші речі, — принаймні я так гадаю. Хай там що, а мені не бракує власних справ, про які належить дбати.

— Ох! Але ж Король, якщо його попросять, без сумніву, посвятить тебе в лицарі, — сказав мірошник. — Ну ж бо, попросімо його, доки не пізно!

— Е, ні! — мовив Джайлз. — Посвята — не для таких, як я. Я фермер і пишаюся цим: простий чесний чоловік. А простому чоловікові, кажуть, погано ведеться при дворі. Це радше у твоїй компетенції. Пане Мірошнику.

Парафіяльний священик усміхнувся: не через влучну відповідь, бо Джайлз і мірошник завжди віддячували один одному рівною монетою і були — за приказкою, що побутувала в Гемі — сердечними ворогами. Парафіяльного священика раптом осяяла думка, від якої йому стало радісно, та на той час він не сказав про це ні слова. Мірошникові ж було не так радісно, тому він спохмурнів.

— Простий — безперечно. І чесний, можливо, — мовив мірошник. — Але хіба ж обов'язково їхати до двору і ставати лицарем, перш ніж убити дракона? Для цього, як ото вчора стверджував Пан Еґідіус, потрібна лише мужність. А йому ж, незгірш од будь-якого лицаря, мужності не бракує, чи не так?

Увесь присутній люд закричав:

— Звісно, що ні!

А ще:

— Так, авжеж! Тричі слава Героєві Гема!

Словом, коли Фермер Джайлз подався додому, то почувався вже вкрай незручно. Як виявилося, місцеву славу треба підтримувати, а це може бути складно. Він ударив ногою пса й заховав меча до кухонної шафи. До тієї миті меч висів над каміном.

Наступного дня дракон перебрався до сусіднього села Кверкетума (Овклі — простацькою мовою). Він зів не лише овець, корів і кількох осіб ніжного віку, але й парафіяльного священика. Той священик дуже необачно спробував віднадити його від лихого шляху. Відтак зчинилася жахлива метушня. Усе населення Гема на чолі з місцевим парафіяльним священиком піднялося на пагорб: чекали на Фермера Джайлза.

— Ми дивимося на тебе! — казали вони, незрушно стоячи на місці, й дивились, аж доки фермерове обличчя почервоніло дужче за його бороду.

— Коли ти плануєш вирушати? — запитали люди.

— Сьогодні вирушити я не можу — це факт — відказав той. — У мене купа невідкладних клопотів із хворим пастухом і всіляке інше. Та я подумаю про це.

Люди розійшлись; але ввечері поширився поголос, немовби дракон присунувся ще ближче до села, тож усі вони повернулися.

— Ми дивимося на тебе. Пане Егідіусе, — мовили.

— Ну, — відказав той, — саме зараз мені не до того. Моя кобила скалічила ногу, ще й вівці почали ягнитися. Я подумаю про це найближчим часом.

Отож, люди знову розійшлися, хоча не без нарікань і перешіптувань. Мірошник тихенько хихотів. Парафіяльний священик залишився, — його одного не вдалося спекатися. Він сам запросив себе до фермера на вечерю і зробив йому кілька в'їдливих зауважень. Запитав навіть, що трапилося з мечем, і наполіг на тому, щоби його побачити.

Меч лежав у кухонній шафі на поличці, де ледве вміщався за довжиною, і, щойно Фермер Джайлз видобув його, він умить вискочив із піхов, які фермер упустив, наче вони були гарячі. Священик скочив на ноги, перекинувши своє пиво. Він обережно підняв меча і спробував укласти його назад до піхов; але зброя не посувалась углиб далі, ніж на фут, і, щойно священик відпускав руків'я, спритно вистрибувала знову.

— Боже мій! Оце вже вельми незвичайно! — мовив священик, уважно придивляючись і до піхов, і