Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

що найкраще, що вона може зробити зараз, — це змитися з місця злочину.

Тож вона скористалася сум’яттям і вискочила на вулицю.

Однак тут на неї чекала ще одна несподіванка.

Її обступили молодики в чорному.

— Аврора Чингізівна? — спитали вони.

— Ну, я.

— Пройдіть з нами!

— А ви хто такі?

— Потім усе взнаєш.

— А можна іншим разом? Мені дуже погано!

— Зараз буде добре.

І вони безпардонно запхали її в чорний бумер.

Аврора подумала, що це — ідіотські витівки Гіроя, якого вона сьогодні покалічила майже метровим циркулем. Повернутися до свого Бодігарда було не найгіршим виходом із ситуації, тому вона не опиралася. Аврора без задніх думок примостилася на задньому сидінні, шукаючи поглядом місце, куди можна буде виригати. Такого місця в шкіряному салоні бумера не було.

Поїздка страшенно не сподобалася Аврорі. Ще більше вона не сподобалася Аврориному шлунку і равликам. Але завдяки своїм суворим, а головне — витривалим, кочівницьким генам вона стрималася й не обригалася.

Коли машина зупинилась і Аврора разом з мужчинами в чорному в повній темряві вийшла на свіже повітря, її шлунок притих. Вона відчула величезну полегкість, тож щасливо потяглася, позіхнула і заспівала:

Эх, харашо в стране советской жить! Эх, харашо страны любимым быть!

На неї здивовано дивилися мужчини в чорному.

— Шо такоє? — спитала Аврора. — Чого витріщилися?

— Нєрвішки, канєшно, стальниє, — сказав один із них.

— В смислі?

— Тобі не страшно?

— Нє, а шо?

— Да так, нічо.

— Ну, де ваш герой? Куди ви поділи свого Юстаса?

Мужики здивовано перезирнулися.

— Вобще-то це ми хотіли тебе спитати про нього.

— То ви не від нього?

— Слухай сюда, Крейсер, ти — заложніца. Ти шо, ще не врубилася?

Аврора задумалася. До неї ще не дійшло, що все набагато серйозніше.

Мужики завели Аврору у великий дім, дуже пишний і презентабельний, де все було влаштовано за останнім словом євроремонту і євродизайну.

Поки Аврора стояла у великому холі, роздивляючись монументальну кришталеву люстру над собою, один із терористів натискав кнопочки на мобільнику.

Аврорині ноги потопали в м’якому розкішному килимі.

— Слышь сюда, полковник Юстас! Или ты оставляешь в покое Деда, или мы твою красавицу замочим!

Аврора округлила очі. «Ціка-а-во!» — подумала вона, і в цей момент їй запхали під рота телефон, а під носа — пістолет.

— Визжи! — наказав їй власник мобільника.

— Я не поняла! — скривилася вона у відповідь.

— Визжи своему Юстасу в трубку! Типа тебя убивают! — скомандував він.

— Я не поняла, я что, в заложниках? — прикинулася дурочкою Аврора, хоча вже все докумекала.

— Да! Вроде бы нам говорили, что ты — баба умная… А оказывается, дура дурой. Короче, не выступай, а кричи в трубку!

Аврора зарепетувала:

— Да вы меня все просто заколебали! Блин, какие же эти мужики придурки! Хоть бы один попался нормальный!

Один із них приклав трубку їй до вуха. Вона почула голос Юстаса:

— Авроро, люба моя дівчинко! Не переживай, я тебе врятую!

Голос і справді був схожий на Юстасів. Однак Аврора все ще не могла зрозуміти: це цирк, чи її насправді викрали? «Ну й деньок!»

— Ну, так что, будешь кричать? — погрозливо спитав її один із терористів.

— Слушайте, мужики, пошли вы все на х#$!

— Посмотри, какая смелая! Да мы тебя прикончим в два счета!

Аврорі це не сподобалося. Вона відчула, що це не сподобалося і равликам у її шлунку.

Вона подивилася на викрадачів кислим поглядом і простогнала:

— Давайте, убивайте, пока я не сдохла от этих хреновых улиток.

Мужики в чорному перезирнулися. Вони не зрозуміли, про що белькоче їхня заручниця. Може, від страху в неї почалися глюки?

Однак наступним геройським вчинком Аврора довела, що це не глюки: її знудило прямісінько на пухнастий перський килим.

Терористи отетеріли.

Аврора ригала, скорчившись у три погибелі, а, щоб було зручніше, стала на коліна. Між нападами блювоти вона качалася по килиму, розпачливо стогнучи і по-вуличному матюкаючись.

Спершу її ніхто не чіпав, однак згодом один із терористів (очевидно, найкмітливіший) наказав власникові мобільного телефону:

— Снимай на видео и пересылай Юстасу. Пусть понервничает!

Останнє, що пам’ятала Аврора