Читати книгу - "Коло смерті"

ти виклав поліції на тарілочці, чистісінька вигадка! Якого ж дідька мені брешеш? Чи ти зовсім дрімучий ідіот?

Голос мій брав дедалі вищі регістри, я підійшов на крок ближче й кричав йому просто в обличчя, так люто, аж слиною бризкав. Я допустився помилки. Доки розмовляв з ним владно й самовпевнено, він тримався оборонної лінії. Тоді я був адвокатом, представником тієї реальності й системи, у якій Мортен Олешер ніколи не чувся своїм, яка позбавляла його впевненості в собі. Та я балансував на дуже хиткій мостині, від вибуху моєї люті, вона беркицьнулася. Агресія була тим, до чого Мортен Олешер звик, він зреагував на неї інстинктивно: сіпнувся до мене й щосили вгатив відкритою долонею у груди.

Сила удару оглушила мене, похитуючись, я відступив на кілька кроків. Він посунув на мене з вражаючою, як на такого одоробала, легкістю і знову гепнув у груди. Удар в саму грудину змусив мене застогнати. Я позадкував ще на кілька кроків, зачепився п'ятою за поріг і втратив рівновагу, упав горілиць у сутінь стодоли та так і лежав з підвернутою під себе рукою.

Моя безпорадність наче вивільнила щось у Мортені Олешері. Він підійшов до мене, і з зосередженості на його обличчі я збагнув, що стадію тумаків ми вже минули. Тепер він намірявся змолотити мене на квасне яблуко. Я вже піднімався на ноги, коли його чобіт оглушливо гупнув по підлозі. Я відкотився праворуч, відчайдушно поповз, порачкував, тільки не лежати, бути в русі. Намагався втекти від нього, стати на ноги, щоб мати змогу оборонятися. Це мені майже вдалося, я наполовину підвівся і саме хотів повернутися до нападника обличчям, як він з риком, викинувши вперед руки, накинувся на мене. Відчуття було, наче вантажівка наїхала. Мортен схопив мене в оберемок і рвонув з місця, тільки дощана стіна стодоли спинила нас. Лунко гупнуло, звідусіль посипалася пилюка. Він притиснув мене до стіни, я сягав головою лише до його оголених грудей, втелющився обличчям десь під пахву. У ніс вдарив прокислий сморід немитого тіла, задавненого поту й іще чогось, млавкий запах сперми, запах чоловіка, який щойно мав секс. Мене раптом занудило, я скорчився, закашлявся і ледь не виблював. Мортен позадкував на два кроки, бридливо скривившись, певно, злякався, що я виблюю просто на нього.

Несподівано його обличчя спотворилося чудернацькою гримасою — я б розсміявся, якби не був такий наляканий, — і громовито чхнув. Здійнята курява залоскотала його в носі. Я не проґавив посланий мені шанс і щосили зацідив йому між ноги. Мортен завив, упав на коліна, а тоді долілиць на підлогу.

Я щодуху накивав п'ятами.

Хатина червоно сяяла у променях передвечірнього сонця, немов норвезький стяг. Білявка, яку я бачив через вікно, простувала подвір'ям у напрямку стодоли. Побачивши мене, вона зупинилася, мов укопана, схожа на стурбований знак запитання. Зі стодоли долинали зойки болю та люті Мортена Олешера. Крізь нерозбірливу лайку мені начеб вчувалося власне ім'я.

— Не бійся, з ним нічого страшного не сталося. Даруй, я не хотів… — промимрив я, моя ввічливість на тлі ситуації здалась сюрреалістичною.

Я бігцем кинувся з хутора до дороги. Доки добіг до авта, ледве дихав, не так від утоми, як від страху, що лютий і жадібний помсти Мортен Олішер наздожене мене. Нервово перебирав ключами, спершу натиснув не на того ґудзика, намагаючись відімкнути центральний замок, руки мені трусилися, коли вставляв ключа в замок запалювання. Одне заднє колесо забуксувало, бо я занадто різко натиснув на газ. Через силу опанував себе, поволі вибрався на твердий ґрунт і помчав вибоїстою дорогою.

На перехресті, біля поштової скриньки, я зупинився, опустив вікно й прислухався. Здалеку начеб долинав пронизливий рев мотоциклетного двигуна на високих обертах. Я переконував сам себе, що, мовляв, такого страшного може заподіяти мені Мортен Олешер на мотоциклі, доки я сиджу в авті, але надаремно. Хвиля паніки захлиснула мене, з переполоху я занадто різко відпустив щеплення, і двигун заглух. Паніка наростала, розливалася тілом. Я втиснув педаль газу до самої підлоги, одночасно повертаючи ключ у замку запалювання. Стартер натужно харчав, я ж лаявся на чім світ стоїть. Змусив себе кілька разів глибоко вдихнути й забрати ногу з педалі газу. Почекав. Повернув ключ і ледь не вмлів від полегшення, що двигун відразу завівся. Не довго думаючи, вихопився на дорогу.

Я швидко їхав униз долиною до головного шосе. Хоч відносно вузька дорога й часто петляла, зате асфальт був сухий та рівний, не те, що підстрибувати по вибоїнах. Дорогою мені не трапилося жодного авта. Я раз у раз поглядав у дзеркало, але позаду стелився тільки сірий асфальт, обрамлений з обох боків темним лісом. Він з'явився аж за п'ять хвилин. Спершу я помітив у дзеркалі заднього виду ледь помітний силует, який зник за закрутом. Я навіть, було, спершу подумав, що мені примарилося, але, коли вийшов з повороту на довгий прямий відтинок дороги, знову вгледів його — чоловіка на мотоциклі. Той швидко наближався. Заходячи в наступний закрут, я вже виразно міг бачити обличчя Мортена Олешера й чорне волосся, що розвівалося на вітрі.

Дивно, але я трохи заспокоївся. Паніку викликала близькість небезпеки й переслідування, однак тепер, коли я виразно бачив свого переслідувача, самовладання частково повернулося. Я ще боявся, та це вже не був панічний страх. Я додав газу, намагався входити в повороти, не скидаючи швидкості, проте відірватися ніяк не міг. Він наче приклеївся до мене, тримався за кілька метрів позаду. Коли ми знову вихопилися на пряму, я перемкнув на другу передачу і щосили натиснув на газ — двигун незадоволено завищав, незвичний до такого поводження, — а тоді швидко перемкнув на третю.

Гудіння мого авта перекривав потужний рев важкого мотоцикла. Я глянув у дзеркало, але не побачив переслідувача. Повернув голову ліворуч і краєм ока помітив його. Доки надумався