Читати книгу - "Подвійні міражі"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 64
Перейти на сторінку:
окропі, червона, як рак, сподіваючись, мабуть, викликати викидень немедичним способом. Геннадій нагодився якраз вчасно, бо їй уже робилося зле, іще трохи — і вона, зомлівши, пішла би під воду, мов дірявий човен. Отже, він вихопив її з джакузі, загорнув у рушник, доправив до кімнати і, посадивши в крісло, спромігся на одне-єдине питання.

— Чому? Господи, Юлю, чому?!

Вона плела щось таке, мов учаділа — і про фігуру, яку неодмінно зіпсує народження дитини (Геник сп’яну ніяк не міг втямити, про що це вона? Та акторки і манекенниці часто мають купу дітей, і нічого, а вона ж ніби не акторка і не модель, і фігура в неї, як у штангенциркуля), й про небажання годувати, тому що це зіпсує форму її грудей (тут Геник не втримався і спитав, яку форму та яких грудей, чим завдав їй, як кажуть в американських кінах, непоправної моральної шкоди), і про те, чому вона мусить бути прив’язана до якоїсь малявки, витирати за нею лайно, де таке написано, що мусить, і про те, що вона ще не нажилася, не нагулялася, не натішилася молодістю. Мотлох — ось що спадало на думку Геннадію, коли він потім згадував цю розмову. Полова. Казна-що.

Юля просто не хотіла дорослішати. Їй подобалося бути вічною дівчинкою. Ну, а він прищепив їй це бажання і культивував його, мов фанатичний садівник. Ось воно й принесло плоди.

Час збирати каміння.

Найгидкішим було те, що Геник усе одно продовжував любити свою Юльку. Коли він думав — а думав він постійно — про те, що вона збиралася робити, в нього краялося серце. Він більше не хотів її любити. Усе, що він хотів — це отримати дитину, знайти їй няньку і годувальницю в одній особі (він знав, що це дуже дорого, але, на щастя, міг собі це дозволити), й забути про дружину, на той час уже, безумовно, колишню, як про кошмарний сон.

І водночас найстрашнішим його сном був той, де він її забував.

Як ведеться в цьому найліпшому зі світів, такі жахіття збуваються позачергово.

Безпорадний, збентежений Геннадій ще потоптався на місці якусь мить, а потім пірнув у сіруватий туман, що повз на нього, немов отруйний газ із покинутих ворожих окопів. Ніч також раптом зробилася сірою, як макове зерня; з наручним годинником коїлося щось дивне. Оскаженілі стрілки намотували коло за колом, обертаючись з такою швидкістю, яку не здатна визначити й фізика. Геник зробив кілька кроків у нікуди, бо не бачив далі свого носа, а потім туман ураз розсіявся, і чоловік опинився перед воротами з сітки, над якими вилася металева стрічка із якимсь написом. Він уже не зчудувався б, побачивши там сакраментальне «Arbeit macht frei», проте чавунні літери були знайомі, українські. Вони складалися з трьох слів.

ЦВИНТАР НЕНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

Геннадій увійшов і побрів наосліп поміж крихітних кам’яних надгробків, також з написами, але — дякую тобі, Господи! — без медальйонів із фотографіями, і, на диво, жодного каменю не зачепив ногою. Дуже скоро зрозумів, що ті написи — це причини, з яких діти не народилися. Надгробків було так багато, що аж серце зупинялося від болю. Геник йшов і читав, читав, читав.

Він стане на заваді моїй кар’єрі.

Просто не хочу народжувати!

Це твої проблеми.

Чоловік у довгому рейсі.

Ембріон.

Немає житла.

Сама вирішуй.

Дитина мусить бути бажаною.

У мене вже є троє.

Залетіла.

Заплуталася в циклах.

Нащо плодити злидні?

Я вже домовився про аборт.

Придумай що-небудь сама.

Вибач, я вже маю дружину й дітей.

Спочатку закінчу інститут.

З першого разу не вагітніють.

Це лише скупчення клітин.

Від випадкового коханця.

Таблетка не спрацювала.

Порвався презерватив.

Це зіпсує мою фігуру.

Хочу пожити для себе.

Геннадій уперто рухався вперед. Його морозило, зуби цокотіли так, ніби хтось щосили лупив виделкою об порцелянову тарілку. Він не знав, чи це реально — перейти цей жах, і боявся, що ні, бо кладовище видавалося нескінченним. Звідкілясь у пам’яті вискочили цифри. Двісті тисяч щороку. Чи двісті п’ятдесят? Ця земля просякнута кров’ю.

Хочу пожити для себе.

Так казала і Юля. Що ж… він надасть їй таку можливість. Неодмінно. Буде жити для себе і сама по собі, скільки влізе. До відрижки. Хай народить, а потім — вольному воля.

Геник зупинився й схлипнув. Він плакав і не соромився своїх сліз. Знав, що підлеглі поза очі називають його «тютею» і вважають зайве сентиментальним — забуваючи при цьому, що навряд чи тютя здатен розпочати й тримати такий великий та своєрідний бізнес, як мережа ломбардів. Однак те, що про нього думають і кажуть, Геннадія ніколи не обходило. Він народився не для того, щоби відповідати чужим уявленням про себе. Але дитина, діти… то було його вразливе місце. Ахілесова п’ята залізного бізнесмена. Юля, сама того не знаючи, поцілила прямо в неї, і тепер він гинув.

І не знав, що Юля йде поруч із ним, і вона його не бачить, так, як і він — її, зате видить дещо інше. Чорний вихор, що сповиває надгробки жалобним крепом, землю, котра совається і перевертається під ними так, ніби ціла армія зомбі прагне одночасно, гуртом вибратися на волю, і — стогне. Тяжко, болісно, як поранений звір; той звук виривається звідкілясь з її нутра, з тих потаємних, гарячих глибин, де розчиняються в магмі людські гріхи. А ще — під причинами смерті дітей Юля бачить їхні посмертні фото. Те, що від них лишилося. І що вона так само плаче, уже жаліючи не себе, і навіть не мужа, а своє, ще ненароджене дитя.

* * *

Влада і Юрко сиділи, обійнявшись, за влучним висловом хлопця, посередині ніде. То був луг чи поле,

1 ... 29 30 31 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійні міражі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подвійні міражі"