Читати книгу - "Планета трьох сонць"

до скель, де кiлька годин тому вони виявили печери лiтаючих створiнь.

— Не бачу жодного квартянина, — сказав вiн задумливо.

— Мабуть, вони вдень сплять, — припустила Алена. — Оте їхнє «гуii…», яке закiнчується нечутним ультразвуком, цiлком iмовiрно: не мова, а засiб орiєнтування в темрявi, як у наших кажанiв.

— Погляньте… — показав Фратев у праве вiконце. — Або мене обдурюють очi, або це справдi велетенськi сфiнкси!

Над берегом рiки зводились до неба чотири майже однаковi блоки скель. Горiшнi частини гiгантiв нагадували обличчя людей. Вертолiт попрямував туди. З наближенням схожiсть скель з людьми втрачалась, а коли вертолiт повис у повiтрi бiля голови одного з блокiв, Фратев засмiявся:

— Природа трохи погралась з нами у слiпу бабу, та й годi. Людина вже гадала, що прилетiла в Єгипет, а виявляється, це тiльки химерно вивiтренi шари гiрських порiд.

Вертолiт продовжував летiти над рiкою. Характер мiсцевостi поступово змiнювався. Стрiмкi береги поступились рiвнинi, яка на обрiї кiнчалась пасмом гiр. Пралiс на берегах увесь час густiшав. З обох бокiв Надiя вбирала в себе притоки, якi нарештi перетворили її на широку рiчку.

— Спустiться трохи нижче, — попросив Северсон Фратева, коли вертолiт наблизився до великого вигину рiки. — Менi здається, що ми — бiля мети нашої подорожi.

— Чому? — здивувався Фратев, але, глянувши вниз, збентежився. Чорториї… Невже нашi хлопцi тут загинули?

Вертолiт висiв низько над рiчкою, яка кипiла, немов у казанi.

— Нi, не вiрю, що вони запливли просто у вир, — продовжував вiн у роздумi. — Мабуть, таки проскочили, для «Ластiвки» це не важко. А втiм, запитайте Навратiла, чи згадували вони в своїх передачах про чорториї?

Северсон увiмкнув передавач. Вiдповiдь прийшла негайно i вплинула вона, як цiлющi лiки: «Ластiвка» чорториї подолала щасливо. За повiдомленням Крауса, течiя Надiї в колiнi рiки подiляється: до чорториїв рiчка тече в напрямку моря, а од них — стiкає на континент…

Метрiв через сто рiчка справдi заспокоїлась i лiниво поповзла долиною в незнанi далi.

— Чому це обрiй перед нами такий незвично близький? Адже ми над рiвниною? — дивувався Северсон.

Фратев пересунув важiль висоти, i вертолiт почав пiднiматися.

— Поглянемо згори!

Перед вченими розгорнувся незвичайний краєвид: рiвнина кiнчалась високим порогом, пiд яким розлягались болота. Вдалинi жовтувато виблискували пiщанi дюни.

Могутня рiка з потужним гуркотом обрушувалась через високий приступок у бездонне провалля, де утворювала неспокiйне озерце. З озерця вона продовжувалась вiялом струмкiв, якi змiїстими лiнiями розбiгались в усi боки.

— Хай я буду римським папою, якщо ми справдi не опинилися в Єгиптi! Подивiться лишень: та це ж точнiсiнько Нiльська дельта.

— Тiльки одного їй бракує — моря, — заперечила Алена. — Скiльки сягає око, видно тiльки пустелю…

— Як у Єгиптi!.. — вперто наполягав Фратев. Вiн раптом схопився за голову: — Ми тут базiкаємо, а внизу, мабуть, вiдбувається страшна трагедiя!

Вертолiт почав спускатися до водоспаду. Алена i Северсон зрозумiли, що мав на думцi Фратев: можливо, «Ластiвку» затягнув водоспад. Вони притиснулись лобами до стiнок прозорої кабiни i, затамувавши подих, стежили за розбурханою стихiєю пiд ними. Могутнiй потiк падав спочатку спокiйно, а потiм починав розбиватися об скелi i розливався запiненим озером.

Вертолiт спустився понад блискучою водяною стiною до скелястого острiвця i спинився посеред озера на нижчому плесi.

— Тут хвилину перепочинемо. Дайте менi, будь ласка, скафандр, попросив Фратев. — Можливо, вони ще живi. У них досить великий запас кисню в балонах.

Алена злякалась:

— Невже ви хочете спуститись у воду?! Хiба ви не бачите, якi тут чорториї?

— Не бiйтесь, прив'яжiть мене тросом. В разi небезпеки подам знак дзвiнком. Не можемо ж ми залишити друзiв напризволяще.

Поки Фратев надiвав скафандр, Северсон вийшов з вертольота. При одному поглядi на рвучкий потiк у нього запаморочилося в головi. Дрiбненькi краплинки води утворювали хмари туману. Над самiсiньким верхiв'ям водоспаду звисала чудесна райдуга, зразу ж поруч неї — ще одна, а ця тримала за кiнцi третю, набагато тьмянiшу за першi. Северсоновi перехопило подих. Йому здалося, що природа поставила на домовину трьох учених останнi трiумфальнi арки — арки смертi. Коли Фратев з'явився у дверях вертольота, Северсон мовчки показав на три райдуги. Однак той, немов закам'янiвши, лишився стояти i вперто дивився перед собою.

Северсон озирнувся. Вiд несподiванки в нього пiдломилися колiна. Метрiв за п'ятдесят вiд острiвця з води стирчала голова велетенського ящера.

— Дванадцятиногий плазун! — закричав Фратев i зачинив дверцята.

Северсон затримався тiльки на мить. Вiн кинувся до вертольота, але з жахом побачив, що той уже пiднiмається в повiтря. Побачив також i те, як Алена пiдскочила до Фратева i кинулася на нього, намагаючись вирвати у нього з рук головний важiль управлiння.

Залишена напризволяще людина опустилась на землю. Повiльно оглянулась.

Ящiр все ще не ворушився. Вiн тiльки трохи пiдвiв голову i провiв очима вертолiт. Потiм раптом повернувся, швидкими рухами поплив до куща сiро-блакитних водоростей, що поросли очеретом та хвощами, проглинув його. Сполохав кiлькох птахiв з дуже великими дзьобами й перетинчастими крилами. Як стрiли, шугнули вони в повiтря i закружляли над його головою. Ящiр не звертав на них уваги, чвалаючи далi до маленької ковбанi, в якiй росли такi самi сiро-блакитнi водоростi.

«Дивно… Вони мають такий самий колiр, як i нашi скафандри…» чомусь промайнуло в думцi Северсона. Вiн був такий зайнятий ящером, що аж здригнувся, коли над ним зашелестiли пропелери вертольота. Машина приземлилась. Одразу ж вiдчинились дверцята кабiни, i в них з'явився блiдий як смерть Фратев.

— Пробачте, товаришу, що я вас так по-зрадницькому покинув. Я,