Читати книгу - "Плавучий острiв"

class="book">— Цілком справедливо, інакше вас не беруть до рахунку.

Це слушне зауваження. Сайрус Бікерстаф, хоч і має високу посаду, зрештою, тільки агент Компанії. В його віданні — різні акти громадського стану, він стягає мито, стежить за громадською гігієною, за чистотою вулиць, за доглядом полів і городів, приймає скарги від платників податків — одним словом, раз у раз створює собі ворогів серед своїх підлеглих, але це й усе. На Стандарт-Айленді треба мати вагу, а, як каже професор, Сайрус Бікерстаф в рахунок не йде. До того ж службове становище зобов’язує його додержувати середньої лінії між двома партіями, зберігати примирливу позицію і діяти обережно, щоб, роблячи приємність одній, не завдати неприємності другій. Що й казати, політика не легка.

Справді, починають уже окреслюватися ті різні прагнення, які можуть призвести до чвар між двома частинами міста. Якщо мешканці правої оселилися на Стандарт-Айленді з одним лиш наміром — спокійно втішатися тим, що їм дає їхнє багатство, то мешканці лівої починають сумувати за діловою діяльністю. Вони питають себе, чому б не використати плавучий острів, як величезне торговельне судно, чому б не перевозити на ньому вантажі до факторій Океанії, чому на острові відсутні промислові підприємства…

Отже, ці янкі на чолі з Танкердоном, хоч не минуло ще й двох років, як вони тут, гостро відчувають, що їм бракує комерції. І якщо досі вони обмежувалися тільки розмовами, то все ж губернатора Сайруса Бікерстафа не залишає неспокій. Та він сподівається, що в майбутньому справи не погіршають і внутрішні чвари не скаламутять життя на цьому штучному острові, саме й створеному для спокою її миру його мешканців.

Прощаючись із Атаназом Доремюсом, музиканти обіцяють і надалі його відвідувати. Звичайно професор вирушає по обіді до казино, хоч до нього туди не з’являється жодний учень. Та він не хоче, щоб його обвинувачували в недбалому ставленні до занять, і він чекає, повторюючи на самоті свої танцювальні вправи перед свічадами, що марно стоять у порожньому залі.

Тим часом плавучий острів відходить із кожним днем все далі й далі на захід, відхиляючись трохи в південному напрямку, щоб підійти до архіпелагу Сандвічевих островів. У цих широтах, що межують із гарячою смугою, температура вже височенька. Якби не морський вітерець, мільярдяни почували б себе кепсько. На щастя, ночі прохолодні, а дерева й моріжки, зрошені штучним дощем, навіть у найбільшу спеку зберігають свій привабливий вигляд. Щодня опівдні показники квадранта на муніципальній вежі передавано телеграфом в різні квартали міста. Сімнадцятого червня положення Стандарт-Айленду визначається 155° західної довготи й 27° південної широти; він наближається до тропіків.

— Здається, наче само денне світило тягне його на буксирі, - пишномовно говорить Івернес, — або, якщо волієте витонченішого вислову, немов у нього впряглися коні божественного Аполлона!

Зауваження настільки ж справедливе, як і поетичне, проте Себастьян Цорн незадоволено знизує плечима, йому зовсім не до вподоби роль того, кого тягнуть на буксирі… проти його волі.

— Почекайте-но, — повторює він безперестанку, — ми ще побачимо, як закінчиться вся ця авантура!

Зрідка трапляється, щоб квартет не вийшов на свою щоденну прогулянку до парку о тій годині, коли тут повно людей. Верхи, пішки, у колясках — повсюди навкруги моріжків прогулюються всі ті, кого в Мільярд-Сіті вважають за знатних громадян. Місцеві чепурухи демонструють, тут свої туалети, вже треті протягом дня, на цей раз — однокольорові від капелюшка до черевиків, переважно з індійського шовку, надзвичайно модного цього року. Можна побачити також шовкові плаття з штучної целюлози, що міняться всіма барвами, або з штучної бавовни, яку виготовлено з ялинового чи модринового дерева, очищеного від волокна й дрібно розмеленого.

Пеншіна з цього приводу зауважує:

— Ось побачите, незабаром тканини вироблятимуть із плюща-для вірних друзів, а з плакучої верби — для нерозважних удів!

В усякому разі, багаті мільярдянки не носили б цих тканин, якби їх не надсилали їм із Парижа, ані цих суконь, якби їх не шили в майстернях короля всіх кравців.

Іноді між юрмами модниць проходять повагом король і королева Малекарлії. Це королівське подружжя, що втратило владу й багатство, викликає в наших музикантів щиру симпатію. Різні міркування спадають їм на думку, коли вони бачать цих колишніх владарів, що проходжуються, побравшись за руки. Проти багатіїв Мільярд-Сіті вони бідні, але тримаються гордо й з гідністю, наче філософи, що звільнилися від усіх турбот цього світу. Щоправда, американці Стандарт-Айленду почувають себе в глибині душі влещеними тим, що мають короля серед своїх співгромадян, якого вони вшановують відповідно до його колишнього становища. Що ж до членів квартету, то вони вітають шанобливо королівське подружжя щоразу, як зустрічають його на вулицях міста чи на алеях парку. Король і королева, як видно, дуже чутливі до цих чисто французьких виявів ґречності. Та загалом і їх величності не йдуть у рахунок так само, як і Сайрус Бікерстаф, а може, ще й у більшій мірі, ніж він.

Щиро кажучи, мандрівники, що бояться морської подорожі, повинні були б радіти з такого способу пересування — на борту плавучого острова. Тут немає чого боятися будь-яких несподіванок, що трапляються на морі. Шторми йому не загрожують. Десять мільйонів кінських сил, захованих у нутрощах острова, роблять Стандарт-Айленд настільки могутнім, що його не в силі зупинити ані мертвий штиль, ані супротивні морські вітри. Хоч і треба стерегтися зіткнення на морі, та Стандарт-Айленду воно не страшне. Тим гірше для тих суден, що на всіх парах, або розпустивши вітрила, наразились би на його сталеві ребра. Та, зрештою, таких зустрічей не доводиться й боятися, бо їх попереджують вогні в портах, на прові й на кормі острова та проміння величезних електричних ліхтарів, що пронизують нічну темряву в усіх напрямках. Тим більше не варто згадувати про морські бурі. Плавучий острів цілком спроможний приборкати шаленство хвиль.

Та коли під час прогулянки Пеншіна й Фрасколен добираються до батареї Хвилеріза на передній частині, або до батареї на кормі, їм щоразу спадає на думку, що острову дуже бракує мисів, заток, стрімких скель, бухточок, піщаних берегів. Бо ж узбережжя плавучого острова — стіна зі сталевих підпорок, скріплених безліччю шворнів і заклепок. Ось